Повноваження, які нині отримав Сергій Тищенко, вміщуються на трьох аркушах паперу. Важко сказати, чого там немає. Згідно зі списком, він має спрямовувати та контролювати роботу департаменту фінансів і управління інспектування, вникати в питання ліквідації заборгованості з зарплат і в тему безхазяйних відходів, контролювати комісію з роботи міського транспорту. До його сфери впливу входять і такі підприємства як «Черкаситеплокомуненерго» та «Дирекція парків», де працюють депутат міськради Павло Карась і депутат облради Олександр Радуцький відповідно. Можливо, тому Сергію Тищенку було так важко знайти вільну хвилинку. Інтерв’ю ми чекали декілька тижнів, а коли прийшли, то пройти в міськраду вдалося тільки після того, як охоронець подзвонив особисто Сергій Олександровичу і перепитав, чи той дійсно чекає журналіста.
Cергій Тищенко до Черкаської міської ради обирався двічі – у 2014 та в 2015-ому роках. Із 2003 року займається підприємницькою діяльністю, спортивний меценат. Президент Федерації боксу Черкаської області.
За час, поки ми чекали інтерв’ю, Сергій Тищенко встиг побувати і в ролі мера, бо виконував обов’язки, поки справжній міський голова був у відпустці, а тоді у відрядженні. Нагадаємо, що Тищенко став секретарем Черкаської міськради акурат перед виборами, на закінчення депутатської каденції. У депутати не балотувався, проте працював у команді мера, тож, очевидно, співпраця з мером Анатолієм Бондаренком була тісною і сам Сергій Тищенко міг розраховувати, що саме його з команди Бондаренко бачитиме в заступниках.
Тож чи є Тищенко членом партії «За майбутнє»? Чи з усіма депутатськими фракціями знаходить спільну мову? Наскільки важко було перебувати в ролі мера за час відсутності самого міського голови? Про це та інше в інтерв’ю «Прочерку».
«Не заздрю Анатолію Васильовичу»
– Яке у вас коло обов’язків?
– Дуже багато. Перелічувати департаменти, діяльність яких я курую, не буду. Ось цілий список (подає роздруківку – ред.) Але головне у нас зараз – це ПСЕР – програма соціально-економічного розвитку. До того, як стати торік секретарем Черкаської міськради, я не працював на держслужбі. Деякі комісії ще і не засідали. Бо охопити все насправді важко. Візьмемо негоду. Коли ми дізналися, що буде перший снігопад, який почався в інших регіонах, а у нас було ще сухо, то доводилося активізовувати комунальників, зустрічатися з Олексієм Мельником (очільник КП ЧЕЛУАШ - ред.), контролювати роботу.
– Коли приймуть ПСЕР?
– Зараз засідає бюджетна комісія. Сподіваюся, до 20 березня ми вийдемо на конструктивну позицію і приймемо ПСЕР.
– А що за історія з кінотеатром «Україна»? Нібито гроші з його можливого продажу і приватизації вже включили в дохідну частину бюджету розвитку, але не всі згодні з його продажем.
– Багато депутатів, у яких є своя позиція. Ми за те, щоб проводити земельні аукціони, маємо більше тисячі пропозицій, щоб наповнити бюджет. І треба організувати все, щоб проводилися прозорі нормальні аукціони. Щодо об’єктів. Це ж були лише пропозиції. Багато не втраплять в список проданих. Але кошти місту треба. Нам треба завершити ряд інфраструктурних проектів, зробити набережну, щоб на неї їхали, як їдуть дивитися на наш зоопарк.
– Коли мер був у відпустці, ви були виконуючим обов’язки, тож відчули себе і мером.
– Коли я подивився, скільки обов’язків на міському голові… Знаєте, я не заздрю Анатолію Васильовичу. Попри все, він приймає остаточне рішення, а це означає, що треба на себе брати всю відповідальність. Це складно. Адже доводиться не просто за міську раду відповідати, а за життєдіяльність всього міста.
– У якій галузі найскладніша ситуація?
– Скажу, що найтяжче завжди з фінансами. Ви ж знаєте, що в нашій команді і взагалі в міськраді сталася трагічна подія, я маю на увазі, що пішла від нас Олена Шевченко. А вона була чи не найкращою в фінансовому напрямку. І сьогодні вже маємо самі вирішувати питання, готувати всі позиції по бюджету.
– Не по темі фінансів. На виконкомі розглядали це трагічне питання. Все ж чи триває розслідування? Смерть депутатки – це чиясь помилка чи прикрий випадок?
– Зараз триває розслідування. Воно проходить масштабно. Там є вилучення документів, допити свідків. Планую на виконкомі заслухати правоохоронних органів, керівника департаменту. Ми розірвали договір по цій компанії, яка проводила діяльність. Там же була яка ситуація? Приватна організація орендувала в клініці палати і займалася власною діяльністю. Загалом, сподіваюся, принаймні ті, хто був відповідальний за це, понесуть покарання. Важливо, щоб слідство не спинилося на півдорозі. Для мене ж... Важко було оговтатися. Усі ми були шоковані, адже всі добре знали Олену.
«Буває і сам виходжу з себе»
– Повернімося до вашої роботи. Ви не балотувалися в міськраду на осінніх виборах?
– Ні.
– Ви член партії «За майбутнє»?
– Ні, проте я завжди позиціонував себе як член команди міського голови.
– Тобто, ви розраховували, що після виборів отримаєте посаду?
– Я звик до командної гри. Оскільки я спершу був керівником фракції «За майбутнє», яку сам створив (Олена Шевченко, до речі, входила до фракції), то хотів, щоб люди, які заслуговують цього, були в прохідних місцях списку. Також, як команда, ми ставили мету, щоб Анатолій Васильович переміг. Навіть більше, щоб з ним до міськради увійшли толкові люди, щоб можна було реалізувати задумане, щоб за п’ять років ми реалізували проекти. Тому я свідомо погодився очолити новостворену фракцію. Було багато питань, не всі заступники мера виконували як слід обов’язки. Не будемо зараз кивати на попередників, та не все було гладко. Так само потім була складна виборча кампанія. Так, вважаю, що вибори були складні. Вже потім я отримав пропозицію щодо посади. Але не скажу вам, що пішов зі спокійним серцем. Тут інколи важче, ніж в бізнесу, де ти можеш все прорахувати від А до Я. У міськраді все можуть враз зупинити депутати своїм рішенням. На комісії хтось скаже, що має інше бачення щодо того чи іншого питання і край.
– Як тоді бути?
– Лише конструктив. Здоровий глузд має перемагати. Я людина, яка намагається порозумітися. Так, буває і сам виходжу з себе... Але намагаюся максимально конструктивно працювати, достукуюся до розуму.
– Проблемні фракції є?
– Є. Проте, знаєте, інколи з тими, хто ближче до влади працювати важче, ніж з тими, хто декларує опозиційність. Загалом, все залежить від особистостей. Є фракції, де один або декілька депутатів не хочуть порозумітися і все переграють, тоді все стає з ніг на голову. До слова, нинішній виконком вважаю також своєю командою. Багато молодих, амбітних, які хочуть себе показати.
– Чи єдина зараз фракція «За майбутнє»? На крайній сесії ми бачили позицію Любов Майбороди, яка дещо відрізнялася від позиції фракції.
– Фракція єдина. Просто Любов Володимирівна – досвідчений політик і завжди має особисту думку. З повагою ставлюся до неї, вона має досвід. Водночас, мені ближча така робота, коли в приватному спілкуванні, чи на погоджувальній раді ми дискутуємо, висловлюємо все, що думаємо. Але вже назагал хочеться таки мати єдину думку. На мою думку, це правильно. А коли ввечері ми говоримо одне, а наступного дня людина виходить до трибуни і висловлює іншу думку, то вибачте. Так, кожен право висловитися, бо в нас демократія, але це не зовсім командна гра. Команда має діяти більш злагоджено. Інакше, нащо було з цією командою йти на вибори?
– Ви затверджували кандидатів в депутати?
– Я пропонував тих людей, яких вважав компетентними, яких бачив якісними фаховими депутатами. Це, наприклад, Олена Шевченко, Олена Агапова, Олександр Дишлюк, Артур Акопян тощо. Вважаю, що ті люди, за яких я ніс персональну відповідальність, навіть ті, що не пройшли, толкові, чесні, фахові.
«Зараз повний конструктив з центральною владою»
– Зараз міська влада відчуває тиск з боку центральної влади? Адже під час виборів ми відчували певне напруження в стосунках центральної і міської влади.
– Я думаю, що здоровий глузд повинен завжди перемагати. Тоді, у час виборів, тема захисту підприємців і закінчення локдауну була досить болюча. Якщо до неї придивитися, то Анатолій Васильович тоді взяв на себе повну відповідальність не просто так. Коли до вас на виконавчий комітет приходить сотня підприємців і у них відчай, то як чинити? Центральна влада, звісно, цього не бачила. А до нас зверталися. І Бондаренко, як людина яка має стержень і характер, прийняв рішення. Зараз таких проблем немає. Тому зараз конструктив. Ми завжди за спільну роботу для реалізації необхідних громаді рішень. І центральна влада разом з місцевою владою якраз може зробити той симбіоз, щоб реалізувати масу гарних і потрібних проектів.
– З ким з нардепів спілкуєтеся, не враховуючи Олександра Скічка, який вже ніби й не нардеп?
– Олег Арсенюк активний. Зокрема, хоче свою частину квоти направити на реконструкцію Палацу молоді. Сергій Рудик активний.
– В інтерв’ю Віктор Беззубенко казав, що має ідею об’єднати всіх коронавірусних хворих в одній новій інфекційній лікарні. Але щоб таку побудувати, треба залучення держави, нардепів. Чи не зреагувала Любов Шпак, яку він згадував тоді?
– Наскільки я знаю, попередні перемовини були. Та це й зрозуміло, адже пані Любов Шпак обиралася безпосередньо в місті, вона нардеп від нашого округу. Але поки, вважаю, розповідати кожен може багато. Справді чітко сказати, хто як долучився ми зможемо наприкінці 2021 року.
– Між іншим, можуть бути вибори в окрузі 197. Чи планує партія «За майбутнє» долучатися?
– Там вже стільки бажаючих… Поки таких розмов немає. Та розумію, що це буде округ, де будуть дуже серйозні політичні важковаговики.
– Ви були депутатом. Розкажіть тепер зі сторони, як оцінюєте цей склад міськради?
– У деяких речах, звісно, ці депутати менш досвідчені. З іншого боку, той склад був специфічний і унікальний. Тоді з нічого могли створити ажіотаж, проблему, розкачати ситуацію. Не скажу, що це добре… Зараз, хоч не всі досвідчені, але мають багато гарних креативних ідей, які хочуть реалізовувати. Я, наприклад, коли йшов на посаду заступника, хотів би, щоб через 5 років ми показали реалізовані проекти, в яких я як перший заступник, брав участь. До слова, приїздив до нас на запрошення голови ОДА Варшаломідзе, то він назвав Черкащину справді унікальним регіоном. Тут вам і Тарас Шевченко, тут і Богдан Хмельницький, тут природні об’єкти, зокрема, Дніпро. Тому Черкаси треба розвивати, щоб ми стали одним з провідних міст в регіоні.
«Посада в державній установі – це тимчасове явище»
– Ви маєте 1-й розряд з боксу. Займалися спортом. Зараз куруєте цей напрямок. Яка ситуація в черкаському спорті загалом?
– Спорт потребує підтримки. Багато в чому це допомога меценатів. Ще за минулої каденції нам вдалося прийняти програму розвитку єдиноборств. Ми стали закуповувати інвентар, започаткували стипендії видатним спортсменам.
– Щоб допомагати спорту як меценат, треба мати кошти. Який у вас бізнес?
– Був інвестиційний. Але зараз там займаються мої партнери і я не маю зараз до бізнесу стосунку.
– Розкажіть коротко про те, чому ви вчилися в Чернігові?
– Я народився в Чернігові. Потім батьки переїхали в Монастирище. Вищу освіту здобував в Чернігові, пізніше в Харкові, став юристом.
– А за декларацією взагалі фактично проживаєте в Києві, бо маєте там квартиру і два офіси….
– Мені цікава була політика. Коли з’явилися перші кошти і я очолив перший політичний проект – Радикальну партію, створював її фактично на Черкащині. Створюючи обласну організацію, прив’язався до Черкас. Тут проживаю в орендованому житлі. Але і коли я займався розбудовою партії, і коли очолив федерацію боксу, довелося їздити по всій Україні, тож знаю всі готелі по Україні. Можу і гідом вже бути по готелях (сміється – ред.)
– Хто в кого зараз досвід переймає? Ви в батька-мера чи він у вас?
– Батько в мене вже вп’яте мер Монастирища. От він навіть в рейтинг двадцятки впливових політиків області, що уклало видання zmi.ck.ua втрапив. І ви мене питали раніше, чи я хотів бути мером. От тому і не хотів, що я постійно бачив роботу батька. Спершу була одна політична сила при владі, потім інша, він повинен був шукати компроміс. І я бачив, що маючи добрі наміри, роблячи добрі справи, людина часто отримувала стільки критики…
– Чим би займалися, якби не політикою?
– Повернувся б до бізнесу. Посада в державній установі – це тимчасове явище. Треба завжди пам’ятати, що сьогодні ти працюєш, а завтра складуться політичні чи ще якісь обставини і ти підеш.
– Яка ваша мрія?
– Хочу виростити Ломаченка чи Усика на Черкащині. Щоб тут були олімпійські чемпіони. Дуже хотів, щоб Марина Мальована поїхала на ліцензійний турнір в Лондон в складі збірної України. Довелося боротися за неї в Києві. Виступаю активним лобістом також програми Країна баскетболія. Ми вже змогли організовувати турніри, на яких спортсмени отримували звання майстра спорту. Але пандемія дещо внесла корективи. Водночас, гарною виявилася ідея розміщення рингів по місту на відкритому повітрі. Якраз в час коронавірусу зібрання учасників спорту не в приміщенні, а під відкритим небом набагато безпечніше.
– Спортсмени-боксери виростають і вже їм дорога або в тренери, або в інші галузі. Чи не планується створення клубу, де б спортсмени тренувалися і це було їх роботою?
– Так, після 22 спортсмени починають відходити в доросле життя. І що тоді? Ми плануємо такий собі муніципальний клуб, де спортсмени разом з тренером будуть на стипендіях і боксуватимуть як в любителях, так і професіоналах. Це буде їх професія – тренуватися і виступати. Це будо добре для спортсменів і для галузі спорту.
Коментарі
Де можна поживитись - там і пристав. Не сподобається - рване в Київ.
Стрічка RSS коментарів цього запису