У Черкасах визначилися, яким буде пам'ятник воїнам АТО

Серед п’яти концепцій меморіального комплексу пам’яті черкасців-учасників АТО (Черкаси, площа Слави) перемогла концепція 16-річної черкащанки Дар’ї Ложешнікової, дочки загиблого атовця Володимира Ложешнікова. Проте, на думку міського голови Черкас Анатолія Бондаренка, й інші проекти, що брали участь у конкурсі, заслуговують на увагу.

– Мені приємно, що ми нарешті, хоч через рік, дійшли згоди, – зазначив міський голова. – На мою думку, всі представлені проекти мають право на існування. Але в кожному конкурсі перемагає той, хто набрав найбільше голосів. Із переможцем визначилися й ми. Однак, на мою думку, інші проекти можуть бути з успіхом реалізовані в інших містах, у тому числі й у райцентрах Черкащини.

Цілих три проекти представив на конкурс відомий черкаський скульптор Владислав Димйон.

Проект 1

Перший проект під девізом «Ні війні!» зображує солдата, який жестом зупиняє жахи війни з їхніми болем і смертю. Проте за його плечима – тягар, який він мусить нести на собі. Триметрова скульптура встановлюється на невеликий постамент. Виконана вона може бути з бронзи та граніту, а встановити передбачалося на газоні між будинком ТСОУ і церквою.

Заперечення концепції цього проекту висловив член комісії, громадський діяч, політик і учасник АТО Дмитро Кухарчук. На його думку, перше ніж заявляти «Ні війні!», її потрібно виграти. Владислав Димйон відповів на це, що йдеться лише про робочу назву проекту, який можна буде і перейменувати.

За цей проект проголосував лише один учасник конкурсної комісії – відомий український архітектор, один із авторів проекту обласного краєзнавчого музею Сергій Фурсенко.

Проект 2

Другий проект Владислава Димйона – більш монументальний (5-7 м заввишки), він розрахований на розміщення в центрі площі Слави. Біля монументу пропонувалося посадити червоні квіти, котрі символізували б кров бійців, пролиту за Україну. На циліндричному постаменті, схожому на кулю, планувалося розмістити скульптурну групу бійців-атовців, яким можна надати портретну схожість із черкасцями, загиблими в АТО. Зверху на півкулі планувалося поставити скульптуру молодої дівчини у національному вбранні, яка символізувала б «молоду державу Україну». В руках у неї – рушник, яким вона, як покровою, захищає нашу країну.

– Цей проект пафосний, але не мінорний. Пам’ятник встановлюється на віки, тож має відображати не скорботу, котра з часом притупляється, а велич, – зазначив Владислав Димйон.

Цей проект сподобався заступникові міського голови Ігорю Коломойцю (останній лише пропонував перенести його з середини площі у праву її частину).

Проект 3

Ще один проект Владислава Димйона, навпаки, відображав скорботу, оскільки зображував бійця за мить до смерті – навколо нього в різні боки розліталися осколки.

Скульптура мала бути невеличкого розміру. На вибухових променях планувалося розмістити інформацію про війну, загиблих.

Місце розташування – на правій клумбі.

За цей проект не проголосував ніхто.

Проект 4

Четвертий проект представили скульптори Микола Дзеціна і Олександр Турецький.

Як зазначив Микола Дзеціна, ця робота присвячена не тільки солдатам, а всім, хто бере участь у захисті України в зоні АТО. Вона символізує українця, який захищає свою державу від навали, втіленої у величезний камінь.

Цей проект також не знайшов підтримки в жодного із членів конкурсної комісії.

Проект 5

Нарешті, проект-переможець (під девізом «Воїн-захисник») представила його авторка, одинацятикласниця школи №17 Дар’я Ложешнікова, донька капітана міліції у відставці, бійця батальйону Національної гвардії України «Донбас» Володимира Ложешнікова, котрий загинув у 2014 році в боях під Іловайськом. Дівчина навчалася у художній школі імені Данила Нарбута і вже має персональні художні виставки.

Скульптурна композиція розташована на майданчику у формі козацького хреста.

На передньому плані композиції розташована скульптура воїна-захисника – в повний зріст. Обличчя частково закрите балаклавою – це може бути і юнак, і дорослий чоловік. Висота бронзової скульптури – 210 см.

Під захистом воїна, за його спиною, встановлено скульптуру «Древо Життя» – давній український символ безсмертя, нескінченного життя. Висота скульптури – 250 см, вона відлита з металу, із кованими елементами. Листя – зеленого або срібного кольору. З обох боків до скульптури примикають дві стели з чорного каменю. На них написано імена воїнів, загиблих у війні на сході України.

З іншого боку «Древа Життя» – бронзова скульптура «Воїн з мечем». Воїн, спираючись на меч, прихилив коліно. Він – втілення народу, який підтримує своїх захисників. Одягнений у військову форму, спирається на меч, що символізує готовність захищатися. Народ у скорботі, прихиливши коліно, зустрічає полеглих на війні героїв.

Під час обговорення і професійні митці, і батьки загиблих воїнів АТО з Черкас підтримали концепцію Дар’ї Ложешнікової.

Так, на думку фахівця з ландшафтного дизайну Юрія Борисова, перша концепція (Димйона) не відповідає меті, поставленої перед монументом. Друга – в цілому непогана, але лякає своєю монументальністю. Третя несе в собі не стільки ідею пам’яті, скільки ідею скорботи. Четверта (Дзеціни і Турецького) ніяк не прив’язана до Черкас і України загалом. А п’ятий проект (Ложешнікової), хоч і потребує доопрацювання і «підчистки», несе цікаву ідею. Саме його Юрій Борисов запропонував до розгляду.

Підтримав колегу і архітектор Юній Чеберяк. Концепцію Даші Ложешнікової він назвав «молодою ідеєю», яку потрібно лише доопрацювати і «прив’язати до довкілля».

Від імені батьків загиблих виступив Сергій Амброс. За його словами, батьки зупинилися на проекті Дар’ї, але навіть не очікували такої підтримки з боку фахівців.

У результаті під час голосування 11 із 13 присутніх на засіданні членів комісії підтримали концепцію Дар’ї Ложешнікової. Вони також визначили остаточне місце розташування пам’ятника (клумба або газон у правій частині площі Слави) і звернулися до міської ради з проханням виділити на створення і встановлення монумента необхідні кошти – це орієнтовно 3 млн грн.

Місце, де планується встановити монумент