Видатний поет-шістдесятник Василь Симоненко взяв участь у політичній виставі місцевого штибу.
Тільки якщо у 2006 році пам'ятник відкривали напередодні виборів і простояв він недовго, то цього разу сценарій інший — більш химерний.
Відкриття було заплановане на 12 годину. Ні, не так. Про відкриття оголосили ще місяць тому, перед виборами. Але тоді цю подію через сварку губернатора і мера скасували. Потім було оголошено про відкриття 16 листопада. Люди зійшлися, але пам'ятник так і не відкрили — перенесли через відрядження губернатора Сергія Тулуба.
- Я сам його зробив і сам не вірю, що він відкривається. Цей пам'ятник багатостраждальний. Я ще зараз не можу сказати — може до вечора будемо відкривати чи взагалі завтра відкриємо. Так що дай Бог, щоб ми сьогодні тканину віддали до музею пам'яті, - говорив у середу, 17 листопада, скульптор Владислав Димйон.
Але на щастя, до вечора чекати не довелося. Губернатор зі свитою приїхав о 13 годині. Люди були обурені такою неповагою і не приховували цього. Проте дипломатичний Тулуб і тут “викрутився”. Він надав перше слово міському голові Сергію Одаричу, щоб у його город летіли всі камінці обуреного люду. Хоча Одарич мало був причетний до проведення сесії обласної ради та до обрання голови цієї ж таки облради.
Прикметно, що після доленосного голосування Тулуб особливо не поспішав вирушити на відкриття пам'ятника. Натомість він виголосив у сесійній залі промову про економічний розвиток Черкащини, і тільки потім уся братія рушила на поклоніння до поета.
Перша публічна поява після виборчого "примирення" губернатора і мера - на відкритті пам'ятника Симоненку
Щоправда, за годинне запізнення губернатор вибачився:
"Правді в очі дивіться прямо, Не відводьте погляду вниз..."
- Пробачте, що вам прийшлося при такій гарній погоді трошки почекати, бо сьогодні відбулася інша подія — сесія обласної ради нового скликання обрала нового голову обласної ради — Черняка Валерія Петровича, ви його знаєте як головного лікаря обласної лікарні. Давайте його привітаємо! - так розпочав свою промову Сергій Тулуб. Люди, які зібралися на відкриття пам'ятника, не поспішали плескати в долоні (на відміну від свити губернатора). Хтось закричав “Фу-у-у-!” і “Ганьба!”. Тулуб швидко себе опанував і почав далі читати з листочка “правильні слова” про Симоненка та цитувати його поезію.
- Сьогодні є чимало людей, які говорять про любов до поета, спекулюють його ім'ям у своїх інтересах, забувають, що крім слів, треба на ділі дбати про пам'ять нашого великого земляка. Можливо тому невипадково ми так довго чекали цієї події, і я б хотів сказати, що відкриття пам'ятника, упорядкування скверу — це результат наших спільних дій — і міськвиконкому, і облдержадміністрації, обласної ради і всіх людей, які так довго хотіли цієї події. Я всім дуже вдячний, і особливо скульптору — подивіться, який гарний твір. Ми обіцяли встановити пам'ятник поету і ми це зробили спільно, обіцяли видати його твори, і ми це робимо. На черзі — розширення меморіального музею у приміщенні редакції, де працював поет. Ми не спекулюємо ім'ям великого поета. Таланти не належать жодній політичній силі, це надбання народу. Василь Симоненко був, є і буде сином України, жив і житиме разом із нами, - сказав голова Черкаської облдержадміністрації.
“Прочерк” спробував дізнатися про враження від пам'ятника. Місцеві митці були дуже скупі як на похвали, так і на критику. Так, Іван Фізер взагалі відмовився коментувати пам'ятник, мотивуючи це тим, що не роздивився його. Художник Віктор Афонін був більш відвертим. Він фотографував пам'ятник з усіх боків.
- Пропорції жахливі. Ніби карлик якийсь. Голова завелика. А це крило яке...
- Щось позитивне є?
- Ні, немає. Я взагалі до творчості цього скульптора ставлюся погано.
- Чого ж так погано? - запитала дружина Владислава Димйона, яка стояла неподалік і слухала нашу розмову.
- Бо треба думати про монументальність, - відповів Афонін. Тут у суперечку втрутився син Димйона, який відвів матір убік.
Скульптор Димйон: "Спадщина Симоненка також неоднозначна..."
Сам Владислав Димйон до критики готовий.
- Тут камерний монумент. Він хоч і маленький, але він досить монументальний. Я хотів, щоб відчулася і його хода, і його велич. Думаю, що все вдалося. Якщо я його погано зробив, то буде те ж саме, що колись було з тим, іншим пам'ятником. Автору є за що переживати. А духовна спадщина Симоненка — вона також неоднозначна і там також є за що переживати.
- На вашу долю якось вплинуло те, що ви створили цей пам'ятник?
- Я навчився розуміти, прощати і молитися. Кожен крок дає якийсь досвід. Мені це принесло духовний досвід. Бо раніше був досвід якогось змагання. І ми не могли зрозуміти причини, чому в нас пам'ятника немає. Я підійшов по-іншому, побачив духовний конфлікт, пов'язаний із його поезією. І вирішив, що всі ми по-різному живемо, у кожного свій шлях, але важливо полюбити і пробачити ближнього, і коли розумієш, що ти сам можеш оступитися, починаєш думати про більше, починаєш прощати, - розповів скульптор, натякаючи на вірш Василя Симоненка “Прокляття”. Він також зауважив, що пам'ятник відливали у Києві.
- Відливали у дуже відомій приватній ливарні “Саямат” по восковому литву — це самий древній технологічний спосіб лиття бронзи. Важить до тони. Хотіли до Покрови відкрити, поспішали. Так, хтось може сказати — дурня, поспішали, замість того, щоб ще місяць гуляти і в носі длубатися, так? Пам'ятник готовий, але треба було поспішити, тому людей трошки поганяли, ливарників змусили попрацювати, - підсумував митець.
Поет і друг Василя Симоненка Микола Сом зізнався, що пам'ятник йому сподобався.
Микола Сом: "Честь і слава черкащанам, які увічнили пам'ять Василя Симоненка..."
- Дуже шкодую, що не приїхав зі мною ще один друг Василя Симоненка — Борис Олійник, він вибачався, хворий дуже і лежить у лікарні, - каже Микола Сом. - Звичайно, Симоненко для мене живіший, ніж у цьому образі, але він тут не спотворений. Я його пам'ятаю трохи не таким, як на монументі на його могилі. Там він надто холодний. І звичайно я сьогодні вночі тихесенько заглядав під покривало із онукою Василя Симоненка Мирославою і з правнуком маленьким. Є схожість. Але якщо я знав Симоненка живим, то, ясна річ, я міг би зробити якісь зауваження. Проте, честь і слава черкащанам, які увічнили пам'ять Василя Симоненка.
Микола Сніжко: "Пам'ятники великим людям не ставлять на задвірках..."
Іншої думки про пам'ятник журналіст Микола Сніжко, який працював разом із Симоненком у редакції газети “Молодь Черкащини”. Він мужньо вистояв упродовж двох годин на площі, пропонуючи усім присутнім лишити свій підпис на книзі “Оводи Василя Симоненка”.
- Пам'ятники великим людям не ставлять на задвірках, а це задвірки. Треба обходити, щоб сюди потрапити. Пам'ятник Симоненкові повинен стояти на площі, на людному місті, а це відбувальщина якась. Його тут ніхто не помічатиме. Вибачте, але це ганьба. Він схожий на якогось, вибачте, пацана. А тут немає, не видно поетичного Симоненкового духу. Я працював із ним у відділі пропаганди “Молоді Черкащини”. Знав Симоненка добре. Написав про нього книжку, яка називається “Оводи Василя Симоненка”. Щодо пам'ятника, то обличчям він схожий, але в цьому пам'ятнику мало Симоненка як поета. І фігура якась мала, невиразна. Симоненко гідний кращого пам'ятника. Пам'ятаєте, є книжка Ігоря Осадчого, і там є фото, де Василь теж із блокнотом, і руку тримає біля серця, але там видно поетичну ходу. А тут він ніби десь присів у кущах. Вибачте, але в мене такі враження. Немає фігури поета. Скульптор, очевидно, не знав поета, і не впіймав образу, - вважає Микола Сніжко.
Коментарі
Я б дав цьому памятнику назву "Афродіт". Виходить, як з морської пучини...А де ж творчість? Де ж політ думки? Де новаторські підходи? Де креативність? Де натяк на індивідуальніст ь Симоненка? Монумент такого роду морально застарілий. Якби поставили років 10-15 тому - було б great. А так...Чергова галочка в плані, яка надовго увійде в історію. Лишається сподіватися, що прихильники альтернативного мистецтва створять альтернативний монумент (даруйте за тавтологію). Звісно, я вже знаю, як поставиться до цього коменту більшість. Але ж, шановні, історія показує, що задовольнятися данністю не призводить до позитивних розвитків.
Раніше були тільки балачки, як прихильників Симоненка так і влади. А зараз вже щось є більше. Початок є, працюймо..., а не тяжко вздихаймо! Більше оптимізму!
Чому такий песимізм?
Хоть один сказав, те, що правда думав.
Стрічка RSS коментарів цього запису