«Забудова підніжжя Замкової гори в Черкасах – наруга над пам’яттю про Шевченка», – черкаські ветерани-державники

Рішення Черкаської міської влади дати зелене світло забудові підніжжя Замкової гори не лише позбавить місто унікального громадського простору, не лише безповоротно зіпсує краєвид, який викликав захоплення в багатьох поколінь черкасців, а й стане наругою над шевченківськими місцями Черкас. У цьому переконаний голова Черкаської міської організації Всеукраїнського об'єднання ветеранів (державників) Михайло Вакуленко.

Михайло Вакуленко: «Уявіть собі, як зміниться цей краєвид, коли тут побудують п’яти- і восьмиповерхівки!»

– У липні 1859 року в Черкасах побував Тарас Шевченко. Є чимало спогадів сучасників про ті відвідини. Серед них – і розповідь старожилки Прасковії Лелечихи. Цю розповідь на початку ХХ століття записав фольклорист Степан Нехорошев, – розповів «Прочерку» Михайло Вакуленко. – Цитую: «На горі, недалеко від тюрми, стояв великий, на дві половини, будинок, укритий очеретом. Там жив «пан Шпак» – Шпаківський... Шпак продав хату священнику собору (здається Марковському), а сам пан Шпак виїхав у Полтаву до сина. У Цибульських я чула про те, що Шевченко бував у будинку пана Шпака, де жив священник панотець Петро. Сотні людей про це знають, які носили дітей хрестити до панотця Петра – «милостивого», як старі люди казали про цього священника».

Як зазначає Михайло Вакуленко, отець Петро Марковський був дуже відомою і шанованою в Черкасах людиною. Служив спочатку другим священиком у Свято-Миколаївському соборі, потім його перевели до Звенигородки, де він познайомився і здружився з Тарасом Шевченком. Відтак отець Петро знов повернувся до Черкас – тепер уже настоятелем спочатку Троїцької церкви, а потім – Миколаївського собору. Саме протоієрей Петро відспівував прах Тараса Григоровича, коли його привезли для перепоховання в Каневі.

Як свідчать джерела, в 1959 році, коли поліцейський справник Табачников привіз заарештованого в Межирічі Шевченка в Черкаси, Марковський служив у Троїцькій церкві, маючи при собі заштатного диякона Миколу Петровича Шпаківського. Ця інформація може підтверджувати, що саме отцю Петрові згаданий Прасковією Лелечихою «Шпак» продав свій будинок поблизу тюрми, що стояла тоді на Замковій горі, там, де зараз – ресторан «Чайка». А раз так, робить висновок Михайло Вакуленко, то в цій хаті напевне бував і Тарас Шевченко, що товаришував із отцем Петром.

Десь тут могла стояти хата отця Петра Марковського...

Ба більше того, відомо, що справник Табачников, привізши Шевченка в Черкаси, оселив його спочатку в себе вдома. А записані свого часу спогади черкасців свідчать, що Табачников (Табашников) мешкав тоді... в будинку Шпаківських!

– Перебуваючи в Україні у 1859 році, Тарас Шевченко був вражений краєвидами, які відкривалися з дніпрових гір. Захоплювався дніпровими краєвидами Тарас Григорович і в Черкасах, спостерігаючи їх із гори в сучасному сквері Богдана Хмельницького... Звідси, як свідчили тодішні старожили, поет милувався неозорими видами Дніпра, – каже Михайло Вакуленко.

Якось Тараса Григоровича запитали, чи подобаються йому Черкаси, і він, трохи подумавши, відповів: «Місто дуже гарне Дніпром. Дніпро – моя мрія... Недобре ось що: в Черкасах багато бідноти, скрізь жебраки...»

– Часи змінюються, змінюються з ними і Черкаси. Замість жебрацтва матеріального в нашому місті тепер панує інше жебрацтво – духовне, – зітхаючи, каже Михайло Вакуленко. – Ми не знаємо і не хочемо знати своєї минувшини, не хочемо берегти навіть ту невеличку спадщину, яку сучасні черкасці отримали від тих, хто жив у місті в віках перед ними. Якщо ми сьогодні розтринькаємо навіть те невеличке, що маємо, що скажуть про нас наші нащадки?