Лише людина фізичної праці знає смак солоного поту. Лише воїн знає запах суміші пороху й крові. Іван Дубина працював до війни у лісі, тож знав смак поту. Мотався зі своєю зеніткою по трьох областях України у складі мобільної вогневої групи, тож пізнав запах пороху й крові. Та є одним з небагатьох, кому довелося дізнатися смак…сім-карти з мобільного телефона, яку зжував, щоб не дісталася ворогу, пише "Козацький край"
Ті десять днів жовтня 2024 року позивний «Чужий» запам’ятає надовго. Як їхня четвірка перекривала дорогу ворогам, які рвалися до зайнятого ЗСУ села у Курській області. Як «зашивали» дорогу протитанковими мінами. Як на тих мінах підірвалася спочатку російська машана «Тигр» з кадирівцями, а потім БМП з піхотою і п’ятеро росіян з неї здалися в полон. Як полонених відправили в тил, а самі продовжували розстрілювати як в тирі чужу солдатню, яку їхні командири після перших двох підбитих машин вже просто зсаджували з броні у чистому полі й тікали назад, рявкнувши на прощання «напутствєнниє» слова: «За родіну, за путіна!»… Пізніше був і шостий полонений – сибіряк Гріша, який в армію путіна пішов, щоб не потрапити до тюрми, бо саме перебував під слідством.
Бійці відігріваються в палатці тимчасового командного пункту в лісі на Курщині - після успішного прориву… Іван «Чужий» на фото – другий зліва
А потім все перетворилося на суцільне пекло вибухів снарядів і ударних дронів, на безперервні атаки, поміж якими прозвучала команда по рації готуватися до прориву - в умовах, коли навколо їх позиції вже майже зімкнулося кільце оточення. От тоді і довелося прикопати мобільний телефон і зжувати сім-карту з нього – бо знали від полонених росіян, що хоч їм і дали наказ українців у полон не брати, та телефони вбитих окупанти використовували, щоб вимагати гроші з родин загиблих…
Батальйонне командування підтримало наших бійців артвогнем прикриття і прислало дрона, з якого їм скинули запасні акумуляторні батареї до рацій та три карти місцевості для трьох груп, які зібралися на їхній вогневій позиції для прориву з напівоточення.
Виходили спочатку через болото, а потім – по полю, засіяному ріпаком, у якому їх безперервно обстрілювали і де відзначився… полонений Гріша, який вперто й самовіддано цупив на собі одного з поранених українських бійців. На прорив пішли о 3-й годині ранку 17 жовтня, до своїх вийшли лише о шостій вечора наступного дня – у майже «курортні» умови теплої (з «буржуйкою») і з гарячим чаєм палатки тимчасового командного пункту в лісі.
Тоді, у перші хвилини виходу, і з’явилося це єдине (замість знищених разом з телефонами) фото чотирьох бійців – зроблене батальйонним пресофіцером на прохання «Козацького краю», журналісти якого напружено очікували новин від самого початку руху групи на прорив…
Іван на цьому фото – другий зліва. Побратими дали йому позивний «Чужий» на честь іншопланетного монстра з однойменного американського кінобойовика. Та насправді 39-річний роботяга з Грушківського лісництва має надзвичайно мирний характер по життю і двох дітей. Меншого Святослава, якому нещодавно рік і місяць виповнилося, мамі зараз допомагає глядіти 12-річна донька. Іван ще в госпіталі, проходить реабілітацію. У жовтні-2024 він встиг пережити і вибух у його «норі» гранати з газом, і вибух поруч двох звичайних гранат, і контузію, і «окопну стопу» - набрякання ніг внаслідок безперервного перебування взутим в умовах траншей і бліндажів…
Тепер кожен його новий крок – це крок переможця. За його спиною – спалені ворожі машини і знищені вороги, попереду – слава, а після перемоги – повернення до родини й до мирної праці…
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису