Фото: фейсбук Дмитра Кухарчука
Тільки в нашій Державі повномасштабна війна з найбільшим в світі військовим гегемоном може супроводжуватись внутрішньополітичними перипетіями, чварами, ненавистю одне до одного і постійною думкою про вибори.
Безумовно, за допомогою інформаційних ресурсів ворог вносить свої корективи в поведінку пересічного українця, але ж і сам пересічний українець по великому рахунку живе від виборів до виборів, стаючи кожну чергову пʼятирічку субʼєктом чергового поклоніння черговій політичній обкладинці, сенс якої закладений не вище ніж у глянцевому журналі моди. Хоча навіть в ньому більше концепції, ніж в українському політикумі, який сьогодні у вигляді всіх чинних політичних структур працює на негативне здобуття електоральних симпатій шляхом інформаційної дискретизації конкурентів.
Простими словами: замість обʼєднуватись в єдиний організм під назвою «українська нація», субʼєкти політичної діяльності думають лише про нівелювання собі подібних.
Якщо так піде і далі - на нас чекає війна всіх проти всіх. В контексті існуючих реалій це матиме катастрофічні, а можливо, й фінальні наслідки для України, де після фінішу черговий старт вже не наступить.
Політики, а тим паче в Україні, де поняття «політика» еквівалентне поняттю «популізму», лише відповідають суспільному запиту, боячись абсолютно усього, що може не сподобатись виборцю.
І, можливо б, не так боялися, якби з-за лаштунків постійно не виглядали коршуни, які тільки і чекають на поїдання політичних трупів.
Але політиків обирають люди, обираючи в них свою мрію історії успіху: «якщо цей політик зміг - то і я зможу».
Очевидно, що їм доведеться відповідати і на наш запит на «державотворчість» і «націотворчість», де немає місця розбрату серед тих, хто вбачає головною метою життя - здобуття української Держави.
Пропоную з цього і розпочати.
Дмитро Кухарчук, командир 2 штурмового батальйону 3 ОШБр
*Допис із фейсбуку
реклама
Коментарі
Зробив те що інші хотіли та кишка тонка.
Стрічка RSS коментарів цього запису