Його побудувала моя родина ще задовго до мого народження, створивши фортецю для поколінь Гаганів.
Тут проходила молодість моїх бабусі і дідуся. Тут зростав мій батько, а потім і дядько.
Зустрічаючи нас на порозі цього дому, дідусь казав "Шпаки прилетіли" і лоскотав наші ніжні дитячі щоки своєю щетиною. У цьому Домі його і не стало.
Тут, сидячи на порозі з чаєм, мій дядько зачитувався Нечуєм-Левицьким.
Під цим дахом я вчила напам'ять "І мертвим, і живим, і ненародженим..." у 2014 році. Читала запоєм Ремарка і вірила, що цих жахів ніколи не відчую на собі.
А потім під цими вікнами щовечора моя бабуся різала тканину на маскувальні сітки.
А поруч маленька двоюрідна сестра співала "Ой у лузі червона калина".
Це мій Дім. І він живий.
І його сьогодні зранила та понівечила роSSійська ракета.
Бо вони хочуть знищити оцей маленький рай. Оці історії маленьких сімей, з яких складається велика нація. Стерти нас.
Але мій Дім житиме. А ми – пам'ятатимемо. І не пробачимо.
Ревека Бондар, активістка Демократичної Сокири у Черкасах,
*допис з "Фейсбуку"
