Естонію придумали в Тарту: три складові успіху країни

Місто Тарту має багато гарних мостів, які світяться вночі. Їх вогні відблискують від води і розсіюються вгорі у вогкому важкому повітрі. Немов безліч малесеньких північних сяйв. У Естонії часто дощить. Особливо в цю пору.

Ми поселяємося в готель на вечір. Тарту є одним зі стародавніх міст країн Балтії. Тут є на що подивитися навіть уночі. Тож гуляємо парками з пам’ятниками, які ховаються у парках і поміж листяних алей. До слова, природи тут багато, попри те, що в Тарту чи не найбільша в країні щільність населення.

Фото Ігоря Данилова

Доводилося чути, що на місцевих цвинтарях зареєстрована найбагатша орнітологічна зона в Естонії, якщо рахувати співочих птахів (2400 пар на квадратний кілометр). Саме тому дехто з місцевих казав, що серед цієї всієї природи гріх інколи не піджартувати по-доброму над мером і не назвати його іншим словом – «лісничий»…

Особливо вночі красиво і велично випливає з вогкого повітря церква святого Яна (Іоанна) — це середньовічний цегляний храм, один із найстаріших церков Естонії, побудований у готичному стилі. Церква тут служить вже 700 років.

Фото Ігоря Данілова

У Тарту знають українців. Естонський політик, дипломат та Надзвичайний та Повноважний посол Естонії в Україні (1996—1999) Тійт Матсулевич пригадує історію, яка нас пов’язує: у XI столітті дружина київського князя Ярослава Мудрого приєднала частину земель естів до Київської Русі, князь заснував на цих землях місто Юр'їв. Після розпаду Київської Русі місто послідовно потрапляло під управління Новгородської республіки, Лівонського ордену, Речі Посполитої, Шведського королівства, Російської імперії, СРСР та Естонії, чим обумовлено різноманіття варіантів назв міста.

Історія взагалі в цій країні в пошані. Проходячи біля річки повз ряд пам’ятників, бачу один цікавий, немов римський. Воїн тримає меч. Внизу напис 1918-1920 рр. (Війна за незалежність Естонії між Естонією та РРФСР). Ці роки важливі для Естонії. Естонці хапалися за незалежність як могли, бо вона в них одна. Тому, наприклад, вийшовши у 1991 році зі складу СРСР, вони назвали це свято не Днем незалежності, а Днем відновлення незалежності. Саме ж проголошення незалежності тут відраховують від 1918 року.

Про те, що Естонія придумана в Тарту, кажуть багато естонців. Це особливе місто, друге після Таллінна за величиною. Інтелектуальний центр Естонії. Лиш зараз тут можна сфотографувати пусту площу, що погода не туристична, а влітку тут все заповнене людьми.

Мер Тарту Урмас Клаас розповідає про місто: у ньому є 11 вищих освітніх закладів (Тартуський університет входить в 300 найкращих в світі), багато студентів, військова академія, коледж, тому місто вічно молоде.

Мер керує містом майже 8 років (два терміни, але можна довічно). Пишається: Європейська комісія на 2024 рік визначила місто Тарту Європейською столицею культури. До слова, Таллінн мав такий титул в 2011 році.

Пан Клаас каже, до виборів міста культурною столицею йшли 6 років. І цього разу з громадою розробляли на конкурс концепцію: людина і екологічна сфера, соціальні навички (мовляв, все більше росте відстань в часі між дідом і онуком). Остання концепція по культурному проєкту на 2024 рік – «Ми і Європа». Тобто, що саме Тарту може дати Європі?

Фото Ігоря Данилова

– Бюджет події більше 20 мільйонів євро. Це кошти і ЄС, і міста, і підприємців. Тож сподіваємося, що відступить COVID-19, і туристи приїдуть на 2024 рік. Будуть фестивалі й інші заходи. Плануємо на площі зробити фестиваль поцілунків, тож уже запрошуємо пари, – каже мер.

Цікаво, що в міста бюджет 220 млн євро, у Тартуського університету 200 млн, в університетської клініки теж. Загалом вплив університету на місто великий. У XVIII-XIX століттях у місті були засновані студентські корпорації. Тобто, є традиції, кодекси, є об'єднання студентів, правління. Студенти можуть щось хотіти. Наприклад, щоб паркувальні місця для велосипедів (а велосипедів тут багато) були під дахом, і ровери не мокли. Вони також мають ідеї, як організувати громадський транспорт. Загалом студенти, університет, гуртожитки, – це, схоже, нероздільне поняття з Тарту.

Місто не прагне, щоб усіх учорашніх студентів лишити в себе. Звісно, люди роз'їжджаються. Але мер каже, це й добре, бо якщо випускники робитимуть в потужних компаніях, керівниками відомих підприємств, то це і вплив університету в світі.

Загалом, треба планувати приїзд у Тарту на 2024 рік! Тим більше, що Тарту співпрацює гарно зі Львовом. Тут були і делегації з Києва.

У Тартуському університеті гарна атмосфера, є неймовірна зала, де виступали безліч відомих людей, є музей, водночас є навіть... карцер. У карцері сиділи студенти, які провинилися. Університет пережив пожежу. Він має виставку скульптур в університетському музеї, сам музей такого ж віку, як університет, з унікальними експонатами - посмертна маска Канта, єгипетські мумії, грецькі боги і тисячі інших прекрасних експонатів. Але свого часу радянська влада вивезла справжні цінні скульптури до Воронежа, тож тут копії... Справжні пішли, мабуть, на генеральські дачі.

Просто над університетом в часи окупації Росією втулили куполи... Потім прибрали.

Йдучи містом, знову пригадуємо за Україну. Тут на стендах є згадки про наших науковців: про Миколу Пирогова з Григорієм Левицьким, який навіть 8 років очолював місцеву обсерваторію. До слова, крім стенду, Пирогов удостоєний і пам’ятника, от лише тут він згадується як великий російський лікар, хоч в нас він вважаться українським лікарем…

Екскурсовод університету розповідає, що нині в Тартуському університеті навчається майже 14 тисяч студентів. 1700 – іноземці. Викладачів – понад тисячу. Університет має гору, яку студенти називають «дорога смерті», бо там колись у корпусах також проводилося навчання, і ходити так на гору було не зовсім легко. Але на горі стоїть чи не найстаріша церква Прибалтики – Домський собор.

Церква частково зруйнована, будувалася 300 років, а от прослужила 100. Її починали будувати десь в 1200-х роках. Поряд у відреставрованій частині собору розташований музей університету. Перебуваючи між колонами собору, відчуваєш всю могутність і масштабність цегляної готики.

Також тут на горі є Верховний суд, який спеціально перенесли зі столиці, щоб унеможливити корупцію. Окрім того, йдучи далі, можемо побачити обсерваторію, з якою пов’язані такі імена як Фридрих Георг Вільгельм фон Струве, Ернст Юліус Епік, Яан Ельмарович Ейнасто. До слова, академік Струве пов’язаний і з Миколаївською астрономічною обсерваторією.

А загалом, з університетського пагорба відкривається гарний вид на місто, і ти розумієш, що тут добре поєднується земне і небесне, наука і духовність. Попри те, що в Естонії немає, мабуть, іншого такого міста, яке б стільки разів було зруйноване, але Тарту щоразу відновлювалося і знаходило своє місце в історії. Зараз це потужний освітній центр не лише Естонії…

Далі прямуємо до кав’ярні «Truffe». У очі світить сонце, однак штор на вікнах немає.

– Гріх ховати таке сонце, – каже Тійт Матсулевич.

Тут цінують промені і тепло природи, бо знають, що вже за хвилину може бути дощ.

Міркуючи, чому Естонія в цілому рухається так уперед, Тійт називає три складові успіху: політична відповідальність, незалежні владні інституції і освітній потенціал. Все це слід було робити негайно, бо після розпаду Союзу провал котроїсь зі складових міг би привести до загрози національної безпеки, каже Тійт. Саме місто Тарту є уособленням освітньої складової успіху країни.

Ми повертаємося до столиці країни – Таллінна – гарними ремонтованими дорогами. Дороги або будь-яке покращення дорожньої інфраструктури, а також розвиток людських ресурсів, освіта, – це те, куди в ЄС направлять кошти насамперед. Власне вступ в ЄС і НАТО – це були стратегічні цілі країни, і вони втілилися у 2004 році, коли ми лиш виходили на Помаранчеву революцію, ламаючи прогнилу виборчу систему.

Просто в лобове скло автобуса нам світить трішки сонце, а тоді раптово з’являється дощ, до якого домішуються крупинки-сніжинки. Тійт весело розповідає анекдот про естонців, проте чомусь не смішно, адже якщо натякати на чиюсь вроджену повільність, то зважаючи на поступ країни, ситуація буде явно не краща в наш бік.

Поїздка стала можливою завдяки українському кризовому медіацентру.

Текст і фото Назарія Вівчарика, сайт "Прочерк"

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ ІНШІ МАТЕРІАЛИ З ЕСТОНІЇ ТУТ