Голова фонду з допомоги військовим: «Наша перевага у війні – айтішні технічні цифрові рішення»

Віктор Євпак – нині депутат Черкаської міськради від партії «Голос», засновник та голова Фонду Віктора та Кароліни Євпак лиш повернувся з поїздки на Схід. Саме відвозив допомогу нашим захисникам. Каже, Фонд створено три роки тому і він вже має певний досвід роботи й історію. Сьогодні Фонд зосереджений саме на закупівлі і передачі військовим тепловізорів, квадрокоптерів та автомобілів. "Ми займалися різними видами допомоги, проте на зараз обрали саме ці вектори, вони найголовніші", – каже Віктор Євпак. Чому депутат їздить на схід? З якими проблемами стикається на митниці? Куди їздить його дружина з гуманітарною допомогою? Та чим його шокує депутатська більшість? Про це в інтерв’ю далі.

Фото Артема Ківака

– Фонд Віктора і Кароліни Євпак функціонує вже три роки. Але працювали з допомогою армії і раніше?

– Звісно. Це ми еволюційно так прийшли до створення Фонду. Але і раніше допомагали. Так, перше авто я купив капеланці Ларисі Когут ще на початку війни, яка, як відомо, у нас почалася в 2014 році. Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, ми просто закотили рукави і ставали до роботи. Правдами і неправдами завозили бронежилети з-за кордону. Щоправда, на початку повномасштабної війни все було складно, мене і підставляли, були випадки, на жаль, такі випадки, коли мілітарка була не якісна. Звісно, ми все перевіряли, неякісне просто викидали, давали військовим лиш перевірене.

– Я так розумію, враховуючи, що ви досить заможна людина, підприємець, який працює на закордон у сфері IT-технологій, то вам легше знаходити в інших країнах речі…

– Працюю публічно, я шукав і через дописи у «Фейсбуці», просто запитуючи, де що можна купити. Я ж не спец в цьому. Але от з’являються люди, які кажуть, що привеземо вам бронежилети. Ціна така-то. Кажу: «Добре», купую, і мені везуть. Купував все офіційно. Гроші йдуть через різні організації. У нас же є Фонд, є громадська організація «Ікріейтів допомога». Це кошти як з нашого соціального відповідального бізнесу, так і мої особисті вкладення, і за рік можна нарахувати вже 18-19 мільйонів гривень загалом на все. Як надавали допомогу? Спершу все працювало як сарафанне радіо. От ви зверталися, поручившись за конкретного солдата Іванова, і ми йому передавали навушники абощо. Це було спочатку, а потім ми стали просити показати військовий квиток і бойове розпорядження. Чому? Бо я збагнув, що ми вдягаємо, пробачте, «Черкаський котел». Тобто ми одягли людей, які лишалися у Черкасах. Але це нормальна ситуація, коли будь-яка справа еволюціонує. І нині ми спрямовуємо допомогу виключно на тих, хто дійсно на передовій і кому потрібна техніка.

Перед передачею дороговартісного дрону MATRICE на передок

– Суму ви назвали. А скільки це людей?

– Сотні солдат. Все задокументовано. І претензій до нас у правоохоронних органів абощо немає. Ось у мене чат, до речі, тут звітують ті, хто отримав усе. Бачте, от людина отримала дрон, тут захисник показує окуляри, шоломи, планшети тощо. От дивіться, впізнаєте? Теж надали допомогу якраз… (Показує в чаті фото колишнього депутата Черкаської міськради, який нині захищає країну від російських окупантів, - ред.). Тож за потреби все можна порахувати до копійки. І зараз ми собі фіксуємо певну суму на місяць і так працюємо. Хоча, звісно, бувають особливі обставини. Тоді доводиться витрачати більше. Буває ж, що треба негайно щось на фронт, бо там погана ситуація. Так цього тижня ми передаємо чотири дрони і автомобілі. Одну машину днями відвіз особисто.

– Що найважче купувати?

– У різний період часу по-різному. Так складається. Спершу було важко знайти бронежилети і шоломи, потім важко було знайти тепловізори, потім важко було знайти дрони. А зараз важко знайти машини. Вже вигребли всю Європу. Буває ще тяжко, коли купили машини, а вона погана і треба ще ремонтувати. І ми беремо і робимо. Бо не можна дати машину, яка, не дай, Боже, підведе. Вона має їхати, бути надійна.

Передача ще одного авто для ЗСУ від Ekreative

– Є ризики в роботі? Юридичні чи інші?

– Слухайте, потенційно, якщо податкова чи митниця захоче просто когось нагнути, то вони знайдуть гріхи в будь-кого. Можливо, велика якась організація, якась більш потужна, працює просто неймовірно ідеально, має багато звітності, тоді вона втрачає час. Так, на доставку речей може йти до двох місяців. А в мене була ситуація, що кажуть: «Вікторе, на завтра потрібен дрон!» І я беру і купую. Пригадаю випадок, зі своєї картки купив дрон і влітку до мене прийшли з фінмоніторингу і хотіли штрафувати. Тобто особа мені вислала на картку гроші, щоб я негайно купив дрон, а потім виявилося, що я таке не повинен робити, сказали мені контролюючі інстанції «Ай-я-й!». Скажу про митницю. Замовляв 50 навушників, а це дуже важливо для мінометників. Там була класна ціна, я вказав, що готовий був сплатити мито. Але їх конфіскували, бо це «об’єкт подвійного призначення». І вони не дійшли до мене.

– Де вони зараз? Кошти повернуті?

– Я не знаю, де ті навушники. Митниця забрала. Кошти не повернуто… А тепер друга історія. Я зробив собі шлях, щоб виїхати в Варшаву і купити велику партію тепловізорів – десять штук. Причому, вийшло так, що митник зайшов і знехотя оглянув пасажирів. Фактично, я сам заявив, що є депутатом місцевої ради, везу тепловізори, хочу задекларувати. Показав лист з військової частини, показав всі документи. І що? Спинили через мене потяг, мало не чотири години все перевіряли. І кажуть: «Не положено, це об’єкт подвійного призначення, забираємо…». Кажу їм, що готовий все декларувати, а вони розводять руками: мовляв, перший такий громадянин, який хоче декларувати. Бо, як правило, купує іноземець, а завозить волонтер, а тут я купив і сам заводжу… Їм все одно, що війна. Це був жах. А тоді через пару тижнів наш колега по партії, нардеп Ярослав Железняк жорстко лобіює закон, який приймається, згідно з яким квадрокоптери і тепловізори ввозяться вже без мита. Я не забуду тієї ситуації, бо дуже було неприємно. Фактично, я воював зі своїми людьми. І ми розуміємо, до чого все йшло. Наш внутрішній ворог – корупція – роз’їдає нас.

Фото Артема Ківака

– Зараз на чому зосереджений Фонд?

– Шоломи, бронежилети, наколінники, рукавиці, окуляри – це забезпечує армія. А ми переключилися на дороговартісні речі – тепловізори, дрони, машини, Старлінки. Звісно, це все має бути якісним. Бо тут мова про найважливіше – життя захисника. Візьмімо дрон, якщо він дешевий і радіоприйом не захищений, то можна виявити, де сидить оператор дрону, і туди вистрелити. А от у дорогих і якісних дронів сигнал захищено. Я особисто в командно-спостережному пункті на фронті ось був і дивився, як це працює. Відстань між пунктом до орків була три кілометри, як від нашого офісу до Будинку торгівлі. І я дивився на все це в прямому ефірі. Це настільки важливо для нас: як вести машину з заплющеними чи розплющеними очима. Знаєте, у росіян такого немає. Це наша перевага – айтішні технічні цифрові рішення. І тому наші захисники постійно знають кожен крок. І є в нас людина, яку ми ще вдягали у 2014 році, він зараз оператор дронів і каже мені, що у них настільки налаштований процес, що у хлопців практично немає активного бою. Бо як лише йдуть окупанти, то їх накривають снарядами. І це єдине, що ми можемо протиставити окупантам – не кількість солдатів, а технології.

– Чому їдете на схід самі?

– В принципі, можна не їздити. Відправляємо членами команди або «Новою поштою». Я думаю, це треба мені, це моє перевантаження. Будучи в цьому черкаському політичному болоті, я занурююсь в негативні емоції, коли бачу цинізм, лицемірство. Бо говорять одне, а роблять інше, не думаючи про війну, про наших людей. І мені хочеться поїхати туди, де наші справжні захисники, де мужні люди, хоч не всі там ідеальні. Але там є чітке розуміння, де ворог, а де наші. І їм треба живе спілкування. Їм дуже емоційно важко. Їм теж хочеться спілкування з людиною, а не посилкою, яку ми доставляємо. Уявіть, моя крайня поїздка: ніч, промзона, фактично немає зв’язку, кудись везуть… І раптом заходимо в кімнатку, а там стіл як на день народження. Кажуть: "Ми вас чекали!" І ми сідаємо і спілкуємося. Чесно? Це неймовірно. І я відчуваю цю необхідність поїхати особисто відвезти допомогу, бо мучуся постійно, думаючи, що поки я тут сиджу в теплі і добрі, а наші хлопці і дівчата там в набагато гірших умовах.

Тестування багі виробленого у Черкасах черкасцями і передача його на фронт черкасцям із 118 бригади розвідки

– І важко туди документально оформити поїздку?

– Ні, просто треба мати в порядку документи, особливо, коли везеш машину. Ну і попередити, звісно. А тоді приїздить машинка військових і я стаю за нею і лечу, лиш встигаючи. А вони вже на блок-постах знають, що сказати, який пароль. Хоча, звісно, чути ці вибухи – це тривожно.

– Дружина ваша, англійка, з дітьми вдома чи також їздить?

– Кароліна їздить на південь з гуманітарною допомогою. Там дуже розбиті села, це боляче. Вона їздить у села навколо Херсона. Особливо біля аеропорту в Чорнобаївці. Складно. Немає світла, їжі, і періодично туди від нас їздять бусики. Кароліна знає ідеально англійську і російську, гарно вже розмовляє українською, тож з комунікацією проблем немає.

– Все-таки ви могли виїхати в Великобританію. У вас діти. Але лишилися всі тут?

– Так, я говорив, мої батьки радили виїхати на початку повномасштабного вторгнення. Але ми зволікали. Тут мій дім. А вивозити дітей - це показувати, що у Черкасах щось погано. Та це не так. У Черкасах, пробачте, не відчувається війна взагалі. Інколи аж занадто. Та й якби вивіз родину, а сам працював тут, то було б важко без родини. Мені бракувало часто родини у тривалих відрядженнях. І це відчули зараз друзі. Їх родини, бачу, деякі повернулися.

У штабі фонду Віктора і Кароліни Євпак завітав друг Сергій Притула

– Щодо дронів, чи могла б їх купувати держава, міськрада?

– Дивіться, ми могли б зараз легко з бюджету Черкаської міськради купити 200 дронів, а може, й 300. Це армія дронів. І це тисячі врятованих життів. Гроші дали, зокрема, військові від своїх податків. Адже бюджет у нас один мільярд 600 мільйонів. Причому місто згенерувало 400 мільйонів, а військові через податок – 1,2 млрд. І у відповідь місто дає військовим сто мільйонів. Як це назвати? А мені кажуть, що це кримінал, що так не можна. При цьому інші міста чомусь можуть! Креативні способи знаходження виходу з ситуації завжди є. Але немає бажання… Востаннє міськрада виділила на СБУ, на ТРО, але ж як же захисники в ЗСУ, ті, що дійсно воюють. Уявіть, ми викладаємо мільйони на утеплення, дороги тощо. А як же дрони? Кажу, давайте направимо на дрони?! А мені кажуть: «Військовим нічого не треба», а тоді ці ж військові виступають, зокрема, комбріг 118 бригади і каже, що таки треба дрони! А депутати не голосують…

– Ви якось казали, що Черкаси могли б стати острівцем безпеки, розвиватися за рахунок бізнесу, який би сюди переїздив. Чи не знаєте такий бізнес?

– Це питання до міської влади, там мають цим займатися. Хоча я мав деякі зустрічі. До мене зверталися люди за порадою. Це був автосалон. І вони в кінці зустрічі зауважували, що, поспілкувавшись з людьми, не хотіли вже тут реєструватися, але я, мовляв, відновлював для них надію в місто Черкаси. Скажімо так, їм говорили, що є певні перепони… Не все в нас прозоро. І це прикро.

– Розкажіть наостанок про ініціативи, зокрема, щодо проведення інтернету у шкільні бомбосховища.

– Це складна ситуація. Коли я виступив з ініціативою і ми почали це робити, то згодом, відверто скажу, чув зауваги, що влада просто поставилася до цього ревниво. Мовляв, що це таке, що Євпак роздає роутери в школи. Не приймати! І, звісно, директори шкіл стали дещо інакше ставитися. А влада ідею вже сама підхопила. Ну і нехай. Люди не повинні переймати на себе роль держави. Звернув я увагу на певний прорахунок, вони побачили, і добре. Бо щиро скажу, що це ж ненормально, що ми маємо волонтерити, щось купувати. Це має робити держава! Але ж всі розуміємо, в яких умовах живемо. У нас же можна прочитати в ЗМІ про ряд болісних моментів, які іменуються корупцією. Тому люди і змушені самі допомагати армії, освіті, переселенцям. Ну не справляється сама держава. Тож і робимо все можливе. Бо ми і є країна.

Під час чергового візиту із гуманітаркою

дружина Кароліна Євпак (зправа у блакитному) відразу після звільнення Херсону повезла для людей гуманітарку

Назарій Вівчарик