Відомий черкаський волонтер В’ячеслав Скічко: «Якщо ти не на фронті, допомагай армії»

В’ячеслава Скічка добре знають в Черкасах, адже у волонтерську діяльність він включився ще у 2014 році, коли починався Майдан, хоч мав і особисті справи, і свій бізнес. Але волонтерство стало забирати все більше часу. Тоді ж з’явилася громадська організація «Наш батальйон». З активною життєвою позицією Скічко свого часу побував і у депутатах Черкаської міськради. Та що там казати, якщо він і досі юридично – голова місцевого осередку однієї з партій. Але він зовсім не асоціюється з політикою.

«Зайдіть в їх осередок, що в одному з навчальних закладів, там як у вулику», – каже один з військових, якому В’ячеслав Скічко нещодавно відвіз вчергове куплену техніку.

Сьогодні сам В’ячеслав знову збирається в дорогу, інколи їде туди, куди, можливо, не ризикнули б їхати інші волонтери. І поспілкуватися з ним нелегко, бо йому постійно хтось телефонує, хтось щось замовляє, просить, або навпаки – запитує, куди принести ті чи інші речі. Звісно, В’ячеслав Скічко працює не сам, у нього велика команда, проте головну координуючу роль все ж відведено йому.

Хоч з дитинства В’ячеслав черкащанин, та сам називає себе чигиринцем, бо звідти родом. За першою освітою інженер-механік, здобув і другу освіту: в академії керівних кадрів вивчав політичний менеджмент.

– Важко сказати, чого в мені більше, чи інженера, чи саме менеджменту, бо більшість часу займався таки управлінням проектами. Та й волонтерство – це управлінський напрямок, бо коли у організації 200-300 людей волонтерів, то треба якось організовувати роботу, – зазначає В’ячеслав.

До 2014 року він займався виготовленням меблів. Мав і напарника, який пішов служити в ТРО і не так давно загинув у Попасній…

– За великим рахунком, у 2014 році волонтерство почалося з війни, бо у нас тоді робив хлопець, який пішов служити у тодішній 14-й батальйон «Черкаси». Він попросив допомоги. Ми спершу спробували допомогти йому, потім вже допомагали підрозділу, а згодом це переросло в допомогу батальйону. Збирали все в цеху, потім в гаражі, далі пішло-поїхало… І згодом вже шукали більше приміщення для збору і відправки речей. Так сталося, що зустрілися з дівчатами, які так само шукали приміщення для плетіння маскувальних сіток. У той час я став перед вибором: або бізнес, або волонтерство. Ми обговорили це з дружиною і я прийняв рішення вийти з бізнесу. Тоді вже робили кікімори, плели сітки, збирали пакунки. І тоді я жив з того, що було накопичене за життя, бо там трохи були кошти відкладені, трохи мав із спадщини. Але просто все покинути і піти далі працювати собі не міг. Завдання було – відстояти державу, – згадує волонтер.

В’ячеслав Скічко, мабуть, так перейнявся усіма справами, допомагав по можливості все більшій кількості військових, що врешті, чи не в останню чергу стреси та нервові навантаження призвели згодом до страшної хвороби – онкології. Тут уже допомоги просив сам В’ячеслав і сподіваємося, хворобу таки вдалося подолати, а сам волонтер у 2021 році спробував повернутися до бізнесу і піти працювати у меблеву галузь. Та на початку 2022 року з повномасштабним вторгненням знову довелося братися за волонтерство.

– По наших філіалах плели сітки близько 200 осіб. А ще ж виготовлення кікімор, тощо. Загалом скажу, що з 2014 до 2016 року, поки не стабілізувалася лінія фронту, все було гаряче. Потім трішки затихло. А з 2018 року взагалі було мало волонтерів і тяжко було щось дістати, бо для багатьох війни вже не існувало. І раптом 24 лютого 2022 року… Спершу допомагати кинулися всі, але зараз теж трішки люди втомилися. Та що поробиш? Ми шукаємо можливості співпраці і з діаспорою, і з тими, хто виїхав тимчасово. Бо одна справа тут зібрати сто гривень, інша справа – там сто доларів. Все-таки більші кошти. Якби не було закордонної допомоги, то було б важко, – каже В’ячеслав.

За його словами, армія – такий самий зріз суспільства. І там можуть бути різні люди. Хтось може мати більш корисливі мотиви служби, але більшість – це захисники, патріоти і їм потрібна допомога.

– Уявіть, ми мали армію в 200 тисяч. А стало враз, наприклад, мільйон. Забезпечити таку кількість людей нелегко. От хтось каже: «Чому держава не забезпечує?». А що таке держава? Держава це я, це ви, це ми. І якщо ми не забезпечуватимемо та не підтримуватимемо нашу армію, тоді хто? В умовах широкомасштабної війни з росією державні органи не можуть повністю забезпечити армію. Мало хто знає, для того щоб армія булав усім забезпечена, то бюджет армії має бути 500-600 мільярдів при загальному бюджеті 800 мільярдів. Тож якщо ти не на фронті, допомагай армії тут, в тилу, – каже В’ячеслав Скічко.

Він зауважує, що не лише прості люди допомагають. Є ряд бізнесменів, які теж допомагають, але не хочуть публічності.

– Мій підхід – хочеш щось робити – роби добре. Тож звісно, розбиратися доводиться і в техніці, і в їжі. Тут не потрібна допомога для галочки. Були певні організації, з якими ми мало не сварилися. Нам привозили сітки, а там вплетені рожеві, блакитні, червоні стрічки. А це абсолютно не маскувальна сітка. При цьому, люди витрачали час і ресурс. Багато таких фактів. Також берці, буває купують, а вони або не відповідають сезону, або неякісні і розлазяться. А люди вже пофотографувалися з тим взуттям і відзвітували. Це теж не робота. Тому, звісно, треба орієнтуватися у цьому всьому, особливо зараз, коли просять буквально все! – каже В’ячеслав.

Насамперед В’ячеслав радить звертати увагу на волонтерські організації, перш ніж допомагати.

– Зараз справді стало більше волонтерських організацій. Є одиночна робота. Хтось збирає свату, куму, хтось збирає на підрозділ, бо там рідна людина служить. І волонтери завжди висвітлюють роботу, показують проблеми фронту, потреби хлопців. Вони звітують! Хочете допомогти – допомагайте. Бо зараз це вкрай необхідно, – зазначає В’ячеслав Скічко.

Товариш волонтера і військовий журналіст Стас Кухарчук дивується: «Якби я стільки працював як В’ячеслав, я б, мабуть, вже не витримав і просто впав. Зрозуміло, що він працює не сам, але здійснювати всю цю організаційно-координаційну роботу вкрай тяжко. Він постійно зайнятий, його постійно смикають. Та він не просто допомагає, а виручає хлопців!» – каже журналіст.

Кухарчук знайомий і співпрацює із Скічком з 2014 року.

– Коли ми тут, то він нас запаковує різними штуками. Потім ми їдемо в відрядження туди на ротацію і веземо все це нашим хлопцям. Або коли він туди привозить все бусом, ми розвозимо все по підрозділах. Це людина енерджайзер, який попри хворобу так багато працює! Зараз для одного підрозділу збираємо на безпілотника. І тут В’ячеслав ініціатор. Інколи він питає мене після поїздок, які потреби є у хлопців, а я вже сконтактовую його з командирами підрозділів і хлопці просять все-все, – каже Стас Кухарчук.

Один з колег-волонтерів розповідає:

– Запам’яталося, як декілька років тому мені потрібно було екіпірувати двох знайомих на фронт. Знайшов майже все, що ті просили, але потрібні були ще зимові берці, в режимі «сьогодні – на сьогодні». Зробити це вдалося тільки завдяки Славі Скічку, – причому, коли він почув, що мова про екіпаж установки «Град», то ще й «докинув»  маскувальну сітку для «Урала» і навіть британські спецжилети для артилеристів, які рятують уніформу від забруднення пороховою кіптявою і збройним мастилом. До того я навіть не знав, що такі існують в природі…

Власне, саме в цьому і є його «фішка» – орієнтуватися в усьому, що, де, коли й для кого можна дістати. А ще – «створювати нові тренди» у волонтерському русі. Так, Скічкова команда волонтерів «Наш батальйон» були серед перших в Україні, хто почав робити «укропський сухпай» – готовий овочевий набір для борщу у вакуумній упаковці; одними з перших почали фасувати мелене з часником сало в тубуси від зубної пасти, через що за порєбріком у ЗМІ істерика була, що «укропи зубну пасту викидають заради сала» (насправді ж, фасувалося воно у абсолютно нові тубуси). Тобто, навіть продукти не передавалися бездумно – враховувалася специфіка можливостей зберігання на фронті. Вода «на передку» на вагу золота і тратити її на миття овочів шкода – значить, вже готовий набір для борщу в упаковці, куди не потрапляє повітря. Сало швидко «жовтіє» і пропадає в банці – значить, перемелюється і герметично закривається в тубуси… І подібні «ноу-хау від Скічка» повторюються із завидною регулярністю.

Причому, стосується це не лише продуктів чи амуніції. Зараз те саме можна сказати по програмі постачанні армії безпілотників і автомобілів. Скічко і його друзі першими в Україні зробили «Кабріобандеромобіль» – переобладнали й удосконалили кабріолет, який передали аеророзвідці, що дозволяє економити час у бойових умовах для зльоту та повернення розвідувального дрона і швидкої зміни позицій розвідників. Саме з Черкас цю ідею підхопили у Білій Церкві та інших містах України. Волонтери зайняті виготовленням легких тактичних баггі і мають наперед вже 26 замовлень на такі саморобні авто!

Одним словом, якщо «кіборги» (як невтомні й затяті за визначенням) є не лише військові, а й волонтери – то В’ячеслав Скічко точно один із них, – каже колега-волонтер.

До речі, зараз В’ячеслав з командою збирають на баггі для фронту.

«Донорами» для баггі, зокрема, стануть розібрані «Жигулі» – радянський автопром ще послужить проти росії.

Перші авто названі «Ярина Мангуст», «Горизонт змін» та «Полоз» – волонтери дають змогу меценатам-помічникам вибрати назву самостійно.

«Ми вже на даний момент маємо замовлень від військових на 26 таких баггі. Потреба в них – неймовірна. Тому запрошуємо всіх до співпраці. І, звичайно, потребуємо вашої допомоги! Як фінансової, так і матеріальної. Бо кожне баггі – це донорський автомобіль ВАЗ, і плюс затрати на додаткові запчастини та матеріали на монокок. І все це необхідно купувати!» - пише в «Фейсбуці» В’ячеслав Скічко.

Потреби проекту:

1. Баггі – потреба 26 машин. У виготовленні 3 штуки.

2. Квадрокоптер – 1 шт – потреба 80000 грн.

3. Квадроцикли для розвідки – 2 штуки – 80000 гривень.

4. Євакуаційний медичний бус – 1 шт – 360000.

5. Бус для 93 бригади – 1 штуки – 260000 гривень

6. Доукомплектування Iveco – 80000 гривень. Зібрано – 50000 гривень.

Крок за кроком – допомагаємо військовим! Працюємо на Перемогу!»

Волонтерська спільнота Наш Батальйон .

Дашковича, 22, кімната 102.

Картка Приватбанк: 5168745607696678

Проект ЛіТачки: 4149499372898443

PayPal: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

TRANSACTIONS for EUR or USD

Recipient name SKICHKO VIACHESLAV

SWIFT Code PBANUA2X

Bank JSC CB “PRIVATBANK”

IBAN Code EUR UA123052990262046400929620531

IBAN Code USD UA613052990262066400929619425

https://mssg.me/nashbatalyon

Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України

Назарій Вівчарик, фото автора та з архіву героя публікації