До великої війни Лілія, Вікторія та Каріна не знали одна одну та жили в різних областях. Сьогодні їх об'єднало нове й чуже для трьох місто - Черкаси, куди приїхали, рятуючись від війни. Щоб допомогти собі та іншим, дівчата організували тренінги, заняття з арт-терапії, вечірки та ігри.
Редакція "Евакуація.City" поспілкувалася з переселенками про евакуацію та ініціативи у Черкасах.
На заходи щораз приходить більше людей
Лілія, Вікторія та Каріна приїхали до Черкас із Донеччини, Дніпропетровщини і Херсонщини. Сьогодні вони організовують освітні ініціативи у проєкті "ВільноХаб". Дівчата проводять ці заходи офлайн. Кажуть, що зустрічатися і обговорювати щось – дуже потрібно для переселенців, на яких насамперед розраховані події. Під час реального спілкування можна познайомитися, обговорити проблеми, знайти друзів, а завдяки тренінгам і довідатися щось нове.
Офіційно проєкт переселенки запустили з 1 серпня, але провели вже не один тренінг. Діють за сприяння молодіжної ради, яка отримує грантову підтримку від IREX та USAID. Учасники тренінгів дізнаються про них зі сторінок у соцмережах та через знайомих. Повідомлення розсилають як своєму оточенню, так і постять їх у різних групах на фейсбуці.
Усього на таких просвітницьких заходах побували до півсотні черкащан та приїжджих, але дівчата лиш розпочали роботу, тому очікують на більшу кількість учасників. Кажуть, що до них приходять переселенці, які не хочуть "стояти на місці”, потребують розвитку і розмов з іншими.
Про потребу у спілкуванні після приїзду до нове місто знає і кожна з організаторок. Вони розповідають свої історії евакуації та адаптації саме перед черговою подією.
Вивезла майже всіх з Бахмута: історія евакуації Лілії
Лілія переїхала до Черкас з Бахмута (Донеччина) 6 квітня. Спершу її родина поїхала у село Таранівку, що на Харківщині. Там було де спинитися, та й хотілось бути ближче до дому. Коли вони приїхали, то побачили, як військові копають шанці. Врешті вирішили їхати далі від війни, але якщо західна Україна була вкрай далеко, то центральна якраз підходила, обрали Черкаси.
Коли виїжджала з Донеччини і бачила, як перевіряють сумки на блокпостах, Лілія постійно згадувала фільм "Список Шиндлера". Каже, було дуже боляче і принизливо. Немов це не сучасний світ, а воєнні сорокові роки.
"Я працюю у Всеукраїнській ініціативі "Активна громада". У Черкасах живуть координатори, члени правління та колишні організатори ініціативи. Тому і поїхала сюди. Спершу приїхала з донькою, потім батьки, інші родичі, знайомі. З Бахмута вивезла всіх, кого могла, – каже Ліля. – Поки що нас пустили на проживання місцеві люди, далі будемо бачити".
У Черкасах Ліля не сиділа, склавши руки, а вирішила продовжити ініціативи, які розпочинала ще в Бахмуті. Так і народилися проєкти, спрямовані на відновлення та інтеграцію людей.
"У Бахмуті у нас теж був молодіжний центр. Там був свій рух, було весело, було багато заходів, тож коли я знайшла тут Молодіжну раду, зразу долучилася до її проектів", – додає Ліля.
Подолали 50 блок-постів: евакуація з Херсона
Каріна приїхала до Черкас з Херсона 6 травня. Каже, разом з родиною довго міркувала, куди їхати. Спершу всі хотіли в Одесу, але її тато живе і працює за кордоном. Там познайомився з колегою з Черкас, до якого врешті поїхала сім’я. Каріна пригадує, що подолала з родиною близько 50 блокпостів, щоб виїхати. Потрапити на підконтрольну Україні територію вдалося з другої спроби.
Каріна згадує, як, вирвавшись з окупації, вони приїхали в магазин і побачили там печиво, каву, шоколад… Це вже було шоком.
Каріні, що виросла біля великої води, подобаються Черкаси, які мають великий Дніпро під боком. Проте її дивує, що тут, на відміну від Херсона, мало басейнів. Каже, коли цвіте річка, людям хотілося б покупатися у чистій воді, тож часто популярними стають відкриті басейни. А таких у Черкасах фактично немає.
"Спочатку ми орендували в Черкасах житло подобово, а потім уже знайшли квартиру. Коли я пішла в гуманітарний центр за допомогою, то почула про організацію "СпівДія". Я заповнила там форму і згодом мені зателефонували і сказали, що можу прийти за посилкою з продуктами. Поки йшла, вирішила запитати, чи не потрібні волонтери. Там і лишилася. А потім долучилася тут до роботи", – каже Каріна.
Дівчина, звісно, думає про Херсон. Там лишилася бабуся, проте майже вся молодь з її знайомих виїхала. Херсон має два моря, і Каріна скучає за обома. Каже, працювала у дитячих таборах, в готельно-розважальних комплексах, спершу аніматоркою, пізніше адміністраторкою.
"За освітою я культурологиня і організаторка масових заходів. Тож цікаво було працювати з людьми. Зараз так само цікаво долучатися до таких проектів у Черкасах", – каже Каріна.
Дівчина довгий час не могла слухати музику в навушниках. Каже, з її вікна було видно і чути славнозвісну Чорнобаївку, де не раз наші війська втрапляли в окупантів. Каріна боялася, що в навушниках вона пропустить звук пострілів або іншу небезпеку. Згодом стала розрізняти звуки вибухів різною зброєю.
Рятую активною діяльністю себе та інших від депресії
Вікторія приїхала до Черкас з Покровського (Дніпропетровська область) 12 квітня. Торік сюди переїхали куми її батьків. Цьогоріч після початку повномасштабного вторгнення вони покликали родину Вікторії до Черкас. Спілкуючись, Вікторія тримає на руках малюка. Поряд другий син, трішки старший.
"У нас там прифронтова зона, дуже небезпечно, але з нашої родини лише ми виїхали. Чоловік уже знайшов у Черкасах роботу. Нам тут подобається, давно хотіли виїхати кудись і ось якраз маємо можливість лишитися. Загалом це вже вдруге нашої родини торкається війна. Мій чоловік родом з Антрацита, що на Луганщині. Ще у 2014 році евакуйовували звідти його родичів, – пригадує Вікторія. – І от зараз війна знов прийшла безпосередньо до нас. Я народила якраз перед повномасштабним вторгненням. Це був важкий час".
Неподалік будинку Вікторії збили літак окупантів. Жінка каже, що коли вони заселилися у багатоповерхівку, то її спершу лякав звук ліфта за стіною, бо вона думала, що то обстріли. Адже удома і ліжко тряслося від гулу війни. Зараз уже звикла до гудіння ліфта.
"Я перестала читати книги, реєструвалася, але не брала участі в деяких тренінгах. Урешті тут, в Черкасах, на заходах зрозуміла, як це мені потрібно. До нас приходили дівчата, яким теж треба такі заходи, які когось відволікають від сумних думок, а когось навчають новому".
До слова, вдома Вікторія була директоркою молодіжного центру, зараз, зрозуміло, в декреті. Каже, радо виступала там ініціаторкою багатьох проєктів, сприяла розвитку населеного пункту, запроваджувала масу ініціатив, від освітлення вулиць до освітніх проектів. Вікторія – переможниця конкурсу кращих практик молодіжної роботи.
"Тут, у Черкасах, ця громадська активність мене рятує від депресії. Мені бракувало діяльності, яка була в нас у молодіжному центрі в Покровську. Врешті зрозуміла, що слід зайнятися громадською діяльністю в Черкасах. До слова, готуємо захід до Дня державного прапора", – каже Вікторія.
Нині учасники "ВільноХабу" планують нові заходи. Розуміють, що і молоді загалом, і переселенцям, які пережили такі скрутні події, треба відволікатися, тому планують розважальні піжама-паті та захід "Прощавай, літо!".
"Раді новим людям на наших теплих зустрічах, тому не соромтеся та приєднуйтеся до нашого пізнавального та цікавого відпочинку!" – кажуть дівчата, наголошуючи, що такі події заспокоюють і розвивають.
Лілія зауважує: зустрічі багато кому допомогли психологічно. Люди на тренінгах онлайн просто вимикають камеру і займаються іншими справами. А от на зустрічах офлайн все інакше. Хтось з кимось поділився своїм досвідом, хтось дав пораду, хтось просто познайомився чи зустрів тут друзів. Це позитивно впливає на людей.
Назарій Вівчарик
