Переселенка з Краматорська Людмила разом зі своїми друзями вирішили не сидіти склавши руки. У селі Яснозір’я Черкаського району організували безкоштовну пральню, безкоштовну перукарню, та ще й сир варять і роздають.
Отримати ці послуги можуть не лише переселенці, але й малозабезпечені місцеві мещканці. Це стало можливим завдяки грантовій допомозі від «Help Ukraine 22».
– Ми ще у 2014 році виїхали з чоловіком і братом з Донецька. Не хотіли жити в окупації. Тож я двічі переселенка. Спершу виїхали в Краматорськ. І там з нуля збудували сироварню. Вона називається «Скажи CHEESE». Справи йшли гарно. Вдруге виїхали вже з Краматорська на початку квітня. Взяли з собою лише 50 літрову каструлю. Тут була подруга і запропонувала їхати саме на Черкащину. З нами поїхала наша співробітниця Оля з родиною та наші друзі з Лиману – Світлана та Сергій. Тепер разом тут працюємо, – розповідає «Прочерку» Людмила.
Познайомилися з Людмилою під час приїзду до села представників Черкаського правозахисного центру, які разом з ГО "Ветерани війни "Захисники України" надали місцевим переселенцям гуманітарну допомогу (продуктові набори)
Людмила згадує, що знайомих мала багато, але питання куди їхати було найскладнішим і найболючішим. Пригадує, був вакуум в голові і просто не можна було спершу визначитися.
– Врешті набрала далеку подругу, і вона сказала їхати сюди. Це було важливо, що нас кликали кудись. Тут у Яснозір’ї чудові, щедрі та гарні люди. Переїхавши самі, ми стали допомагати тим, кому нікуди було їхати. Находили будинки, зустрічали, годували. Це дуже важливо, бо переїзд завдає потужний стрес, з яким важко справитись самотужки. І ми розуміючи це, робили все можливе, аби зняти цю напругу. Таким чином зараз в Яснозір’ї приблизно 30 осіб лише з Краматорська та Слов’янська. Наступна проблема, з якою ми стикнулися, це прання речей та постільної білизни. Всі будинки старі, без елементарних умов, з водою на подвір’ї. Тому і виникла ідея купити пральну машинку одну на всіх. А потім вирішили організувати ще й перукарню, бо Світлана за фахом перукар. Мала в Лимані свій салон (який, до речі, вже зруйнований). А я можу з чоловіком робити ще й сир. Так виникла сама ідея. Нас підтримала і профінансувала програма «Help Ukraine 22». За що ми всі дуже вдячні. Також дуже важлива допомога сільської ради. Нас підтримали і зробили все, щоб наш центр таки запрацював, - каже Людмила.
Тепер переселенці і соціально незахищені категорії можуть випрати свої речі в пральній машинці, посушити в сушильній, зробити зачіску, отримати смачний сир від «Скажи CHEESE», поспілкуватися, отримати моральну підтримку, і вирішіти багато інших питань, які виникають.
Тому, цю будівлю назвали саме «центром», бо сюди приходять з різними проблемами люди, які переселились з різних куточків країни, а зараз разом, підтримуючи один одного чекають перемоги.
– Зараз я розумію, що повернутися, як ми планували через два-три місяці, не вдасться. Це болісно, але є момент, коли всередині тебе загорається червона лампочка. Ми поїхали і забрали дещо зі свого виробництва. Звісно, такі речі, як вмонтовані холодильники і камери для визрівання сиру залишились. Але дещо для замкнутого циклу приготування сиру, таки взяли. Що далі? Зараз ще продовжуємо соціальний проект. І будемо налагоджувати виробництво вже тут на Черкащині. На жаль, все потрібно починати наново, – каже Людмила.
Сьогодні Людмила вивчає ринок, шукає приміщення та місце де можна було б поставити обладнання та виробляти сири.
Дуже хоче розмістити обладнання поближче до Черкас, щоб створити виробництво та поєднати комерційний і соціальний напрямки.
– В ідеалі знайти б площу в Черкасах. Бо неможливо лишатися взимку тут в селі. Будинки старі, потребують ремонту і серйозної підготовки. Крім того, немає приміщення для сироварні. Тож думала таки переселятися в місто, і налагоджувати виробництво. Більше того, міркувала, щоб і людей розселити там, де буде сироварня, бо тут є мої співробітники. Крім того можна було б додати ще багато суміжних напрямків – пекти хліб, робити крем-мед та інше. Впевнена, що це також стане центром для допомоги переселенцям по різним напрямах. Тому зараз буду шукати таке приміщення, і робити там, де місцева влада буде в цьому допомагати – розповідає Людмила.
Всього у Яснозір’ї зараз проживає 117 переселенців, а проживало близько 380 осіб. Приїздили окрім східних і південних областей, люди з Київської, Чернігівської, Сумської і частини Полтавської областей.
Нині з перерахованих областей люди поїхали додому. Лишилися люди з Херсонської, Миколаївської, Донецької областей.
– Приїздили через знайомих. Якщо хтось на вулиці жив з нашого села, то приїхавши сюди радив і своїм родичам та друзям. І тоді вже приїздили й інші. Нам, звісно, це було складно, але намагалися по можливості все організувати. У нас хат-то багато, але вони були запущені. Адже з 1300 хат в нас заселені близько 800, а інші - це пустки. І пустки ці давні, а люди, звісно, хочуть мати хоч трішки якихось умов для життя, – розповідає староста Сергій Галаган.
Щоб якось пустки зробити придатними для життя, спершу шукали їх власників. По господарчих книгах вишукували телефони родичів, дзвонили, просили пустити в хату. Також громадою допомагали кому дров привезти (бо початок повномасштабного вторгнення з боку окупанта припав на холодний період)
До слова, староста радіє, що приїздять й такі ініціативні люди.
– Людмила і Світлана звернулися та сказали, що хочуть допомагати переселенцям. У старого ФАПу було приміщення, там ще колись була пральня. І зараз там розмістили пральню та перукарню. Не беруть коштів з переселенців. А місцевим за послугу можна розрахуватися продукцією… – каже Сергій Іванович. – Ми ж у свою чергу готові також всіляко допомагати переселенцям наскільки можливо.
Щодо Людмили, то вона з однодумцями поки в пошуку площ в будь-якому обласному місті України для налагодження виробництва. Але проект з пральнею не покине. Та й перевозити нікуди не планує. Той центр для переселенців так і лишиться діяти в селі.
– Взагалі, вважаю, що в селі до переселенців менше уваги, ніж в місті, села часто обділені допомогою, тому звісно пральню з обладнанням лишимо, та й загалом, будемо сприяти розвитку цього нашого «центру» у селі, – каже переселенка.
Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України
Назарій Вівчарик, фото автора
ЧИТАЙТЕ ІНШІ СТАТТІ АВТОРА:
Втекли з Краматорська, бо боялися, що буде як в Бучі, – переселенка в Умані
«Мамо, коли додому?»: Харків’янка з 4-ма дітьми приїхала подалі від війни в Золотоношу
Харків’янка внаслідок обстрілів окупантів втратила ногу. Сьогодні вона з чоловіком у Черкасах
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису