«Дзвін» і «Молодіжка» святкують два ювілеї

Історія „Молоді Черкащини” тісно пов’язана з іменем знаменитого письменника Василя Симоненка, який в 60-ті працював кореспондентом газети. Про той період з життя „Молоді” написано багато спогадів, мемуарів, статей, літературних розвідок

«Саме „Молодь Черкащини” вперше в Черкасах і області зорганізувала і запровадила  реалізацію (продаж) газет приватними торговцями. В одному з номерів газети розмістили оголошення, адресоване черкаським підліткам: даємо газети на  продаж, з кожного проданого екземпляра поверніть нам стільки-то копійок. Розмістили й відразу забули, бо на відгук в принципі не сподівались. Яке ж було здивування, навіть шок, коли в день виходу газети під редакцією „Молодіжки” стояв натовп дітей!» - пише у спогадах на сайті «Дзвін» Юлія Сакун, багаторічний редактор «Молодіжки».

Сьогодні також 30-річчя святкує газета «Дзвін» та її інтернет-версія «Dzvin.media». Свою історію це видання розпочинало із самвидавчого «метелика», який побачив світ у далекому 1990 році в провінційному Монастирищі. А перший номер «дзвоника» був надрукований аж у Прибалтиці, адже тридцять років тому опозиційних до радянсько-комуністичного режиму газет видавати в Україні було під жорсткою КГБешною забороною, - пише у спогадах на сайті «Дзвін» Леонід Даценко, шеф-редактор «Дзвону».

Отож, самвидавська газета “Дзвін” вперше побачила світ у лютому 1990 року. Леонід Даценко пригадує історію створення виданян в деталях:

«Кілька слів про передісторію її створення та друку. У вересні 1989 р. після першого з’їзду Народного Руху України за перебудову керівнику монастирищенської аматорської кіностудії “Промінь” Петру Прокопенку передали відеокасету із записами виступів на рухівському форумі. Вечорами у приміщенні кіностудії збирались монастирищани, щоб подивитись цей запис. На той час у Монастирищі, як і у всій Україні, як кажуть, у повітрі витала ідея створення осередків із патріотично, демократично налаштованих людей, які уже відкрито почали заявляти про свою позицію і незгоду із діями існуючого комуністичного режиму.

У 1989 році я працював кореспондентом районної газети “Зоря” і заочно навчався в аспірантурі Інституту літератури АН України. І, звичайно ж, передплачував письменницьку газету “Літературна Україна”, яка тоді ж опублікувала матеріали з’їзду НРУ, його Статут та Програму. Отож, після перегляду рухівських відеозаписів та знайомства із матеріалами з’їзду у “Літературній Україні” і сформувалось невеличке ядро монастирищан, які у жовтні цього ж року вирішили створити у Монастирищі осередок НРУ.

Звичайно, нам хотілося подавати інформацію про діяльність Руху, пропагувати державницькі ідеї та переконання. Зрозуміло, що єдина в Монастирищі газета “Зоря” категорично відмовлялася це робити. Хоча вона й робила нам добру «рекламу», майже в кожному номері друкуючи матеріали про ”проклятих рухівців, бандерівців, антикомуністів“. У листопаді 1989 року в Монастирищі ми провели перших рухівський мітинг, де на місцевому стадіоні зібралось близько тисячі осіб. Але збирати людей на мітинги щомісяця було нереально, а доносити інформацію до жителів району було вкрай необхідно. Тому виникла ідея виставити в Монастирищі два інформ-щити, де вивішувати рухівські повідомлення. На той час голова міськради Анатолій Мазурик був доволі поміркований чоловік і надав нам дозвіл такі щити встановити: один біля універмагу, а інший – біля готелю. Ми їх підписали “Рух-прес інформує” і почали щотижня вивішувати свої матеріали, надруковані на друкарській машинці (благо, така у мене була) та вирізані із газет публікації. Однак уже в січні після кількох наших «наїздів» на місцеву владу інформаційні щити в одну ніч зникли.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Всі черкаські друкарні відмовилися друкувати останню опозиційну газету області

Буваючи в Києві на акціях Руху, я купляв і привозив в Монастирище самвидавчі “метелики”, які заполонили столицю. Отож, ми також вирішили спробувати зробити свій газетний “метелик”. Певний газетярський досвід у мене був (працював же в районній газеті), була і друкарська машинка. Виникла проблема, як розмножувати наш самвидав. Благо, на той час ми познайомились із нашим земляком, багаторічним в’язнем комуністичного режиму, в ту пору “професійним революціонером” Анатолієм Лупиносом, який займався створенням на Черкащині різних громадських структур – від політичних до екологічних. Він друкував свої самвидавчі “метелики” у Прибалтиці, отож і пообіцяв там надрукувати наш “Дзвін”. До речі, назва газети прийшла від людей, коли ми ще клеїли свої самодруки на щитах. Коли люди підходили до щитів, то казали “Ну, що тут дзвонять наші рухівці?” Тому така народна назва “Дзвін” ніби сама собою, “приклеїлась” до газети.

Матеріали друкували на окремих аркушах, потім вирізали і склеювали на ватмані. Перший номер “Дзвону”, який складався із двох окремих частин на форматі А-3, був надрукований у Литві і завезений в Монастирище в кінці лютого 1990 року. Тираж цього номера склав 1 тисячу примірників. Розповсюджували перший номер “Дзвону” безкоштовно, виходячи після роботи та у вихідні на центральну вулицю Монастирища. До речі, перед універмагом, де був наш щит і де ми роздавали нашу газету, створився ніби невеликий “гайд-парк”, де почали збиратися люди, обговорюючи політичні теми.

У травні, липні та вересні 1990р. вийшло ще три номери “Дзвону”. Вони вже друкувались у Києві за підтримки того ж Анатолія Лупиноса.

У липні цього ж року після пленуму райкому КПУ, де ”відшмагали“ редактора районної газети Олександра Шіптенка, який нібито пригрів рухівців, той поставив мені умову: або я працюю в “Зорі” і виходжу з Руху, або мене “вичавлять” із “районки”. Із НРУ я не вийшов і написав заяву про звільнення із редакції “Зорі”. І так майже півроку я залишався без роботи, бо ніхто не хотів брати рухівця в свій колектив. Райком дав таку негласну вказівку. І лише у листопаді 1990 року я став працювати кореспондентом обласної газети “Молодь Черкащини” по Уманському регіону.

У 1991 році вийшло ще два номери самвидавського “Дзвону”. На цей час я вже працював в “Молоді Черкащини”, яка стала рупором демократичних, опозиційних сил. Тому й всі мої рухівські матеріали “молодіжка” друкувала без всяких обмежень. Отож, відпала потреба видавати місцевий “метелик”. Гострі матеріали із “молодіжки” ми просто відбивали на ксероксі і розповсюджували в районах Уманської зони.

Відновили випуск “Дзвону” в 1996р., коли вже офіційно зареєстрували в обласному управлінні у справах преси, як газету Монастирищенської районної організації НРУ.

Уже в середині 2000-х наш «Дзвін» став обласним загальнополітичним виданням. У 2014 році засновником газети стала громадська організація «Дзвін Черкащини». Останнім часом газета виходить у форматі спецвипусків.

Сьогодні черкащанам добре відома інтернет-версія газети – «Dzvin.media», – пише Леонід Даценко на «Дзвоні».