Незважаючи на спротив незгодних, у Смілі таки відкрили пропам’ятну дошку Герою України Юрію Пасхаліну

Пам’ятна для міста подія відбулася 19 лютого. Холодного вітряного дня до будинку по вулиці Рєпіна, 43, у якому проживав Герой України, а зараз живе його матір Тетяна Григорівна, прибули активісти місцевої громадської організації Територія Гідності, священнослужителі, представники влади, учні школи №11, в якій навчався Юрій Пасхалін. Найменше було місцевих жителів.

На мітингу з приводу вшанування Героя виступив ініціатор встановлення пропам’ятної дошки, голова топонімічної комісії Смілянського міськвиконкому Анатолій Терещенко. У своєму слові він, зокрема, наголосив, що Небесна Сотня є тією рятівною мотузкою, котра витягає нас з багна минулого безчестя, радянщини і втрати національної пам’яті і гідності.

Виступає Анатолій Терещенко (в центрі), праворуч від нього Олександр Лапін, ліворуч – керуючий справами Смілянського міськвиконкому Віталій Єфремов

Голова наглядової ради ПАТ „ЛАВР” Олександр Лапін, котрий надав кошти на виготовлення дошки, зосередив свою увагу на тому, що наші герої захищають власну землю, а не гинуть за імперські інтереси. На його думку, ми тим відрізняємося від росіян, що вони покладаються на силу, а ми на наш український дух. Ми ніколи не раділи трагедіям у Росії, а вона вдарила нам у спину у найважчий час. От і Юрія Пасхаліна було вбито у спину. Можливо і представником „старшого брата”.

Усі виступаючі наголошували також на невмирущості подвигу земляка, на значенні його вчинку для виховання молодого покоління у дусі патріотизму. Усі дякували матері Героя за виховання достойного сина.

Мати Героя України Тетяна Пасхаліна

На заході прозвучали вірші, присвячені Пасхаліну. Священики трьох конфесій прочитали молебен і освятили пропам’ятну дошку.

Нагадаємо, Юрій Пасхалін, активіст Євромайдану, смілянин. Був вихованцем Школи олімпійського резерву в Харкові, займався штангою.

В останні роки проживав у Києві, де працював на приватному підприємстві. 18 лютого 2014 року вдень був на Майдані, а потім повернувся додому. Почувши по телевізору, що Майдан намагаються розігнати силою, а проти людей масово застосували вогнепальну зброю – знову вирушив на барикади.

Відрадно, що на заході була молодь

Розстріляний автоматною чергою в спину 19 лютого 2014 року. Отримав три вогнепальні і пневматичне поранення. Зраненого Юрія занесли до пункту медичної допомоги, обладнаного на першому поверсі Будинку профспілок на Майдані Незалежності. Проте будівлю підпалили. Поранених майданівці намагалися евакуювати. Серед тих, кого встигли винести з палаючої будівлі, був і Юрій. „Швидка” перевезла його до 18-ї Київської лікарні та врятувати Пасхаліна не вдалося.

Похований він у селі Носачевому, де народився 18 січня 1984 року. Залишив у смутку матір, четверо братів і сестер, дружину й 7-річного сина.

Як бачимо, Юрій Пасхалін загинув у справжньому бою за волю. Якби його не вимушені були транспортувати з-за підпалу, у нього могли бути шанси на порятунок. Коли тіло перевозили на Черкащину, подушка в труні під головою Юрія стала червоною від крові. Тому рідні вважають, що було ще й четверте поранення – у потилицю або в шию.

4 квітня 2014 року у Смілянській загальноосвітній школі, де навчався майбутній Герой, встановили пропам’ятну дошку. Встановлена вона і на будинку в Києві за адресою: вулиця Севастопольська 7/13. До Київської міської ради внесено проект про перейменування вулиці Ілліча в Дарницькому районі міста Києва на вулицю Юрія Пасхаліна.

Вірш про Героя

Звання Героя України (посмертно) із врученням ордена „Золота Зірка” наш земляк був удостоєний 21 листопада 2014 року.  У червні 2015 року УПЦ КП нагородила його медаллю „За жертовність і любов до України”.

Отже, які можуть бути стосовно Юрія сумніви, чи підозри? Однак, жителі сусідніх будинків збирали підписи з протестом проти перейменування вулиці Рєпіна у вулицю Пасхаліна… Власники квартири на першому поверсі, на стіні якого встановили пропам’ятну дошку, напередодні протестували проти її встановлення. Мовляв, їм погрожували, що коли там буде дошка, то поб’ють вікна у квартирі. Протестували проти вшанування Героя і інші мешканці прилеглих будинків. Та й на самій урочистій події місцевих жителів майже не було.

Молебень прочитали представники двох церков

Здається, що може бути ницішим, аніж протест проти вшанування пам’яті земляка, який загинув за свободу свого народу, за Батьківщину?! Але в даному випадку багато чого пояснює той факт, що це мікрорайон колишнього радіоприладного заводу. То було підприємство військово-промислового комплексу колишнього СРСР. Документи на працевлаштування на ньому затверджували у Москві. А що місцевим не дуже довіряли, то чимало фахівців, а також керівників, привезли з Росії. Тож тут завжди був відчутний спротив незалежницьким устремлінням українців. Саме тут найбільше підтримували тітушок, яких відправляли на Майдан у Києві. Тож недаремно з уст виступаючих на мітингу прозвучала і така думка, що, мовляв, он з вікон виглядають представники п’ятої колони…

Місцеві патріоти тут, як у прифронтовій зоні. Не дивно, що і пропам’ятну дошку повішали високо, подалі від вандалів…

Олександр ВІВЧАРИК,

Фото автора