Наталія Сьомак: «У нас командна робота»

У листопаді 2021 року Золотоніська громада вже офіційно втратила свого керівника, бо законно обраний мер якраз тоді склав присягу народного депутата України. Він увійшов до фракції «Слуга народу». Провладна партія того року висунула мера міста Золотоноша Черкаської області Віталія Войцехівського кандидатом у народні депутати на проміжних виборах народних депутатів в одномандатному виборчому окрузі №197 у вересні. Таким чином, коли мер став нардепом, обов’язки керівника громади лягли на секретаря ради Наталію Сьомак. Як це, не плануючи стати мером? З якими труднощами зіштовхнулася громада? Про це розповіла сама Наталія Сьомак.

Зауважимо, до громади входить одне місто і дев’ять сіл. Якщо мова про старостати, то їх п’ять. Золотоніська територіальна громада увійшла до топ-5 найбагатших громад Черкащини за результатами виконання бюджету за 2022 рік в розрахунку на 1 жителя з показником 9 608 грн.

Власні надходження громади, в основному це ПДФО та місцеві податки, складають близько 300 млн в рік. З моменту початку війни не додалося потужних підприємств, які релоковані на територію громади. Водночас збереглися діючі підприємства і останнім часом набирають обертів та збільшують відрахування до бюджету. Якщо говорити про видатки, то основним є фінансування освіти, 58% в загальних видатках. Водночас, пані Наталія зауважує, цифри часто не дають реального розуміння справ. Мовляв, подивляться люди на цифри і все. А тут треба дивитися на загальну картину, спроможності громади в цілому.

– Це рік винятковий. Раніше планували, аналізували, чим наповнювати бюджет. А зараз ситуація інакша. Слава Богу, у нас безпечна зона, підприємства не закриваються. Та є такі, що призупинили роботу. Але з весни відрахування з підприємств зросло, також активувався бізнес, – каже Наталія Олексіївна.

– Що позитивного і негативного у об’єднанні громади?

– Позитивне те, що збільшується коло діяльності, збільшується кількість людей, а негативне те, що потребує  більших матеріальних затрат.

– Скільки переселенців в громаді?

– Внутрішньо переміщених у Золотоніській громаді близько 3,5 тисячі осіб. Це небагато. У самому місті жителів близько 25 тисяч,  села додають 8 тисяч. Наразі проводиться робота з допомоги переселенцям, є волонтерські центри. Але в нас нема об’єктів для компактного проживання ВПО. Можливо, тому немає багато переселенців. Відсутні такі гуртожитки, де можна в комфорті проживати і які можна надати їм.

– Важко було перебудуватися і стати фактично мером?

– У нас команда. Я не готувалася. Але ж я йшла з командою. І розуміла, що можуть бути різні зміни в процесі роботи. Загалом важко. Бо це відповідальність за місто і громаду. Безліч питань, і треба їх вирішувати. Та маємо командну роботу, всі одне одного доповнюють. Ми ж поставлені менеджерами працювати на результат для міста і громади. І важливо, щоб працювали усі напрямки. Не може тільки одна людина працювати і давати результат. Тому мені особисто є на кого обпертися.

– Що найважче?

– Та безліч труднощів, але, звісно, найважче – це питання, пов’язані з війною. Особливо коли маємо сумні звістки про загиблих земляків, коли треба організовувати прощання з ними, коли родинам слід допомагати через набуття захисниками інвалідності тощо.

– Що тепер планується по реформі?

– Думаю, буде ще укрупнення. А загалом будемо чекати перемоги і тоді перевиборів.

– Побутує думка, що центр громади живе добре, а села навколо не дуже. Мається на увазі соціальна і фінансова складова. І це доводилося чути в поїздках по різних громадах. Як у вас?

– Звісно, є центр, а є віддалені села. Так виходить. Проте це не означає, що ми думаємо лише про Золотоношу. Навіть коли йде мова про озеленення, то тепер запроваджуємо в селах громади те, що у місті, квіткові композиції плануємо садити і в селах. Наголошу, що все вирішується, коли кожна людина на своєму місці і працює команда.

– Які плани на весну-літо?

– Поливатимемо клумби, щоб квітуче було місто (сміється – ред.). Але загалом працюємо, згідно з потребами часу. І чекаємо на перемогу. Бо, звичайно, попри звичайні сезонні питання, маємо і ті, що принесла війна, - допомога переселенцям, лікування захисників. І зараз робимо на цьому акцент.

– Через війну було скорочення?

– Нікого не звільняли, лиш відправляли за свій рахунок. Зараз все працює. Важливо все зберегти, не розвалити, незважаючи на війну, бо потім важко буде відновлювати.

– Знаю, маєте міста-побратими. Як допомагає закордон?

– Так, в Золотоноші є міста-побратими, у Німеччині – це Плауен, у Польщі – Явор. Звісно, отримували гуманітарну  допомогу, моральну підтримку, переймали досвід. Але, зауважу, і в українців є чому повчитися.  Представники европейських партнерів приїздили. Їх зацікавило, як діє в нас культурна сфера, захопила школи мистецтв, де дітки навчаються безкоштовно.

– Пригадуються перші дні війни. Ніхто не виїхав з команди?

– Тепер можемо говорити про це, хоч було раніше не прийнято. Так, у нас були можливості виїхати. Ми зібралися і радилися, що робили. У когось була родина, хтось міг поїхати до міст-побратимів. Зразу прийняли б нас. Але ж як тоді бути з командною роботою? У кожного були обов’язки. І, попри страх і небезпеку, всі лишилися. Всі на своїх місцях працювали і виконували свої функції.

Публікація підготовлена в рамках проєкту “Підвищення стійкості українських ЗМІ”, який реалізується Фондом «Hirondelle» (Швейцарія) та Інститутом регіональної преси та інформації, IRMI (Україна).