Людмила Бордунос – підприємиця, юристка, в минулому – заступниця Черкаського міського голови. Після роботи в міській раді відновила свою юридичну практику – спеціалізується на тендерному супроводі бізнесу. Введення в Україні воєнного стану змусило тимчасово припинити ведення бізнесу і поринути у волонтерство. Що найбільше радує і чим найбільше пишається – в інтерв’ю Новій Добі
− Яким було ваше життя до 24 лютого? − Стабільним та енергійним одночасно. Я активно працювала, планувала і розвивала бізнес. У мене була стабільність, яка дозволяла будувати плани на майбутнє – як в побуті, так і в підприємницькій діяльності.
− Пригадайте, будь ласка, 24 лютого. Яким був цей день для вас? Як дізналися про повномасштабне вторгнення?
− Близько 6-ї ранку мене розбудив дзвінок друга, який і повідомив, що почалася повномасштабна війна. Я швидко зібрала дітей і відвезла в село до мами, а сама поїхала в Кропивницький, щоб забрати племінниць. Моє основне завдання було – убезпечити дітей родини.
− Як волонтерство прийшло у ваше життя? Яке місце в ньому нині займає?
− Усе було до банального просто. Мені зателефонував друг, що потрібно допомогти назбирати грошей на авто для розвідки. Попросив включитися. Так я і включилась – і не зупинилась. Спочатку назбирали грошей на авто для розвідки, потім пішли інші замовлення, звернення інших військових. І все – «ми її втратили» (сміється – ред.). Волонтерство – залежність. Залежність від потреби допомогти і від задоволення, коли все вдається.
− Чи допомагає досвід роботи в органах місцевого самоврядування у волонтерській діяльності? Як саме?
− По-перше, уміння комунікувати з людьми. По-друге, стресостійкість. По-третє, відповідальність. Усі ці пункти присутні і там, і там. Доводиться багато спілкуватись із людьми. Також є і різні виклики, наприклад, шахраї, з якими, мабуть, перетинався кожен волонтер. Потрібно постійно перевіряти, з ким комунікуєш, оскільки волонтерство – велика відповідальність перед тими, кому допомагаєш, і перед меценатами. Одні люди довіряють гроші, інші – потребу, яку необхідно якомога швидше закрити, бо це все життя людей, наших захисників.
− Чим найбільше пишаєтесь із того, що вдалося реалізувати за останні 10 місяців?
− Кожна закрита потреба – маленька перемога, якою пишається волонтер, і неважливо: чи то аптечки, чи автомобілі. Але відповідаючи на це запитання, розповім одну історію. Телефонує мені один знайомий і говорить, що він вирішив собі зробити на день народження подарунок та купити 2 дрони «Mavic». Орієнтовна ціна двох таких дронів – 260 тисяч гривень. Так-от, говорить, що ці дрони він отримає за тиждень і віддасть мені, а моє завдання – знайти, кому вони справді потрібні, і передати їх бійцям, щоб полегшити їхню роботу. Така довіра – те, чим я справді пишаюсь. Така довіра – безцінна і нею дуже дорожиш.
− Із якими труднощами зіштовхнулись під час ведення бізнесу?
− Повною його зупинкою. Але ми вистояли й почали працювати, коли з’явилася можливість.
− Як війна вплинула на вашу сім’ю?
− Ми з дітьми почали знову жити разом. Старша переїхала з Києва додому. Ще я часто жартую, що ніколи не була така рада, що незаміжня: у мене серце кров’ю обливається через турботу за наших захисників, не знаю, що б було зі мною, якби серед них був мій чоловік. А можливо, він десь там і є, просто я його ще не знаю (усміхається). У мене і моїх доньок є одна риса характеру: ми пропускаємо через себе чужий біль. Ця війна змінила нас. Бо біль, який переживаємо зараз, загартовує.
− Уявляєте, яким би було ваше життя, якби не війна? Розкажіть, будь ласка.
− Знаєте, я дуже не люблю гадати, а що б було якби не… Є не залежні від нас речі. Війна – не наш вибір, нас змусили воювати, захищатись. Я зараз не уявляю, що було б, бо від цього боляче, бо це усвідомлення втрати, бо в нас забрали колишнє спокійне життя. Я живу тим, що мрію про життя після Перемоги – яким воно буде. Я зустріла багато нових чудових людей і тепер дуже хочу з ними нажитися. Я хочу прожити своє нове життя. Я просто хочу жити. А для цього потрібна перемога, отож продовжуємо працювати!
Спілкувалася Юлія Фомічова
Матеріал створений за участі CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису