700 з лишком кілометрів за день і ми вже з Чехії через Австрію потрапили до Італії. За вікном неймовірна краса.
Діти озираються на всі вікна і питають,чого далеко видніються сніги на верхівках гір. Довго розмовляємо про це. Оріяна жартує,що ми їдемо в Антарктиду до пінгвінчиків.
Дівчата по дорозі розв'язують математичні загадки, приклади, які я по черзі пишу їм в блокноти. Тарас встигає подрімати. Хтось читає, хтось малює,хтось машиною керує, а хтось в дві руки подає їсти всім по колу. Я питаю себе, чому ми тут і чи це справді є?
Бо попередній рік життя в тривогах вириває з серця всі надії та плани, мрії та радощі. Але ми живемо. Попри всі пережиті обстріли, їдемо до людей,які в мирних країнах не чують сирен, але допомагають ЗСУ та українцям.
Ми маємо місію. Берегти рідну культуру і нести її до всіх,хто має цей ген в собі. І навіть тим,хто вперше відкриє для себе Україну через її пісню.
Оріяна каже, що в неї цілий місяць буде єдиний довжелезний урок географії і вона намагається все сфотографувати на телефон. Але я кажу, що краще фоткати очима та емоціями.
Бо ще рік тому ми не хотіли нічого ні фоткати, ні бачити. Пам'ятаю,як нам подзвонили з Парижу і запрошували їхати на тимчасовий прихисток. Але мої діти зі сльозами на очах в один голос: " Ми не поїдемо нікуди. Ми хочемо бути в Україні".
А сьогодні вони їдуть Європою і питають, чому тут так все красиво і що хочеться,аби в Україні було так само чистенько все і тихо.
І ці діти, і всі,хто сьогодні живе в Європі не по своїй волі, а через війну,яка вигнала їх з дому, - всі ці діти повернуться сонечком до рідного краю і відбудують нашу Україну після перемоги!
А ми в цьому їм допоможемо. Але спершу для ЗСУ. 5 травня даю благодійний концерт в Венето, Сан Дона Ді П'яве, 7 травня в Римі, в церкві святої Софії,13-14 травня в Барселоні, до якої їдемо весь цей час.
Дай Боже всім нам сил, а нашим воїнам здоров'я і перемоги!
Руслана Лоцман, Заслужена артистка України, виконавиця українського фольклору та авторських пісень, громадська діячка, директор ГО «Народна філармонія», родом з Черкащини (с. Матусів Шполянського р-ну).
*допис з «Фейсбуку»
реклама
Коментарі
То жлобихи для жлобків на сцені кривляються
"Лісапетний батальон"? То звісно круті "берегині рідної культури"..
Чергова виконавчиня хітів, типу, лісапет мій лісапет
А хто це така, взагалі?
Гриша, я тобі більше скажу - коли закінчиться війна і нас приймуть, можливо, в ЄС, то поїде ще більше. Хто схоче працювати за 200 євро тут, якщо там за це платять 1000, немає дебільних сусідів, післявоєнної розрухи і більш-менш є впевненість у майбутньому. Ці "поїхавши" просто зараз отримують там допомогу, пускають коріння, вчать мову, дітей. Зручно і вигідно.
Стрічка RSS коментарів цього запису